Розділ 4 Запрошення

— Ні, Джес, я туди не піду, — запевнила я її. Танці — щось далеко поза межами моїх скромних здібностей.

— Буде дуже весело… — її спробі переконати мене бракувало ентузіазму. Я підозрювала, що Джесиці більше до вподоби моя незрозуміла популярність, ніж, власне, я сама.

— Ви славно потанцюєте з Майком, — підбадьорила я її.

Наступного дня я з подивом помітила, що Джесика поводиться незвичайно тихо і стримано на тригонометрії та іспанській. Вона мовчки пройшла повз мене на перерві. Я побоялася запитати її, в чому річ. Якщо Майк відмовився, я — остання людина на світі, з якою вона захоче про це поговорити.

Побоювання зросли під час ланчу. Джесика всілася подалі від Майка і весело щебетала з Ериком. Майк також був навдивовижу небалакучим.

Майк відмовчувався і коли ми йшли до класу. Його збентежений вираз не обіцяв нічого хорошого. Він мовчав, доки я не сіла на місце, а він не вмостився на краю парти. Як завжди, у мене по спині бігали мурашки від того, що Едвард перебуває на відстані витягненої руки — і водночас так далеко, ніби він — лише плід моєї уяви.

— Знаєш, — сказав Майк, розглядаючи підлогу, — Джесика запросила мене на весняний бал.

— Чудово, — прокоментувала я радісним і задоволеним тоном. — Ви казково проведете час разом.

— Ну… — запнувся він, споглядаючи мою посмішку. Він явно очікував іншої відповіді. — Я сказав їй, що подумаю.

— Чому ти так з нею повівся? — у моєму голосі прозвучали несхвальні нотки, хоча насправді я відчула полегшення, що він не відмовив їй категорично.

Його обличчя почервоніло як буряк, він знову втупився в підлогу. Жалість похитнула мою рішучість.

— Я… я подумав… ну, може, ти хотіла мене запросити…

Я відповіла не відразу, невдоволено перечікуючи хвилю провини, що накотила на мене. Краєчком ока я зауважила, як голова Едварда інстинктивно сіпнулася вбік.

— Майку, я гадаю, тобі варто прийняти її запрошення, — сказала я.

— Ти вже когось запросила? Цікаво, чи Едвард помітив, як Майк зиркнув на нього.

— Ні, — запевнила я Майка. — Я взагалі не збираюся на бал.

— Чому? — присікався він.

Мені не хотілося розводитися на тему, наскільки травмонебезпечним заняттям є для мене танці, тому я швидко вигадала інше пояснення.

— В ту суботу я збираюся до Сієтла, — пояснила я. У будь-якому разі мені треба було вирватися з міста, а тут ідеальна нагода вбити двох зайців.

— А ти не можеш поїхати в інші вихідні?