Розділ 3 Феномен

Я була настільки розлюченою, що кілька хвилин простояла на місці. Коли до мене повернулася здатність рухатися, я повільно побрела до виходу в кінці коридорчика.

Почекальня виявилася ще неприємнішою, ніж я очікувала. Здавалося, кожна знайома мені у Форксі пара очей витріщалася на мене. Чарлі кинувся назустріч. Я піднесла догори руки.

— Зі мною все нормально, — похмуро запевнила я, ще перебуваючи в занадто паскудному гуморі для пустопорожньої балаканини.

— Що сказав лікар?

— Лікар Каллен оглянув мене, підтвердив, що все гаразд і я можу їхати додому, — зітхнула я. Майк, Джесика та Ерик були тут і почали нас оточувати. — Поїхали! — підігнала я Чарлі.

Чарлі, майже не торкаючись, підтримував мене ззаду рукою і вів до скляних вихідних дверей. Я скромно помахала друзям лапкою, сподіваючись таким чином донести до них думку, що більше немає потреби хвилюватися за мене. Яке це було полегшення — вперше, мабуть, за все моє життя — сісти в патрульну машину!

Ми їхали мовчки. Я настільки поринула у свої думки, що ледве чи пам’ятала про присутність Чарлі. Я не сумнівалася, що Едвардова захисна поведінка у коридорі означала визнання: незбагненні події, свідком яких я сьогодні стала і в котрі мені було досі важко повірити, таки відбулися.

Коли ми приїхали додому, Чарлі нарешті заговорив.

— М-м-м, тобі слід подзвонити Рене, — він винувато повісив голову.

Наче сокирою по голові.

— Ти сказав мамі!

— Вибач.

Звісно, у мами була істерика. Мені довелося щонайменше тридцять разів пояснити їй, що все гаразд, перш ніж вона заспокоїлася. Незважаючи на те, що наразі дім наш стояв порожній, вона благала мене повернутися. Відмовити їй виявилося набагато легше, ніж здавалося раніше. Мене захопила Едвардова таємниця. Ще більше мою увагу полонив сам Едвард. Дурня, нісенітниця, безглуздя. Мені зовсім не хотілося втекти з Форкса, як мало б хотітися кожній людині при здоровому глузді.

Я вирішила, не трапиться нічого страшного, коли того вечора я раніше ляжу спати. Чарлі не залишав мене ні на хвильку, що добряче діяло на нерви. Дорогою до спальні я запаслася у ванній трьома знеболювальними пігулками. Вони подіяли; коли біль зник, я провалилась у сон.

Тієї ночі мені вперше наснився Едвард Каллен.