Розділ 3 Феномен

— Отже, міс Свон, — сказав він неймовірно магнетичним голосом, — як ви почуваєтеся?

— Чудово, — відповіла я, сподіваюсь, востаннє. Він поглянув на рентгенівський знімок, що висів на спеціальній дошці на стіні.

— Ваш рентген не викликає нарікань, — мовив він. — Голова не болить? Едвард казав, що ви доволі сильно забилися.

— Я нормально почуваюся, — повторила я, зітхнувши і швидко кидаючи на Едварда сердитий погляд.

Прохолодні пальці лікаря обережно обмацали мій череп. Доктор Каллен зауважив, коли я скривилася від болю.

— Болить? — запитав він.

— Не дуже.

Вже не дуже.

Я почула смішок і повернулася, щоб побачити заступницьку посмішку Едварда. От тварюка!

— Що ж, ваш батько зараз у кімнаті очікування — можете їхати з ним додому. Але маєте повернутися, якщо відчуєте запаморочення або проблеми із зором.

— Я можу сьогодні повернутися до школи? — запитала я, уявивши, як Чарлі щосили упадатиме за мною.

— Гадаю, сьогодні вам варто відпочити. Я поглянула на Едварда.

— А він повертається на заняття?

— Хтось має повідомити радісну новину про те, що ми живі-здорові, — самовпевнено заявив Едвард.

— Власне кажучи, — виправив його лікар Каллен, — здається, більше половини школи наразі сидить у кімнаті очікування.

— О ні! — простогнала я, затуляючи обличчя руками. Лікар Каллен запитально підняв брови.

— Ви волієте залишитися?

— Ні, ні! — відмахнулась я, звішуючи ноги з ліжка і хвацько зістрибуючи на підлогу. Занадто хвацько. Я перечепилася, і лікар Каллен підхопив мене. Він мав стурбований вигляд.

— Я в нормі, — переконливо мовила я. Лікарю не обов’язково знати, що проблеми з координацією у мене почалися задовго до удару головою.

— Прийміть пару пігулок від болю, — запропонував він, підтримуючи мене.