Розділ 3 Феномен

— Нормально, — відповіла я чужим голосом. Зробила спробу встати і зрозуміла, що він тримає мене у залізних обіймах.

— Обережно, — попередив він, коли я заборсалася. — Думаю, ти сильно вдарилася головою.

Я відчула пульсуючий біль вище лівого вуха.

— Ого, — здивовано промимрила я.

— Так я і думав.

Неймовірно, але скидалося на те, що Едвард щосили намагається не розсміятися.

— Як у бі… — на півслові я затнулася, намагаючись опанувати себе і зібратися з думками. — Як ти міг так швидко відштовхнути мене?

— Я стояв поруч із тобою, Белло, — знову серйозним тоном відповів він.

Я нарешті сіла, цього разу Едвард відпустив мене, забравши руки з талії і відсунувшись так далеко від мене, як дозволив обмежений простір. Я подивилася на турботливий, відкритий вираз обличчя і знову втратила почуття реальності від сили, що крилася у золотавих очах. Про що я запитувала?

Потім нас знайшли. Люди з натовпу плакали, кричали одне на одного, кричали на нас.

— Не рухайтесь, — наказували нам.

— Витягніть Тайлера з фургона! — гукали інші.

Навколо нас розгорнулася страшенна метушня. Я спробувала підвестися, але холодна рука Едварда натиснула на моє плече.

— Тобі краще якийсь час не рухатися.

— Але мені холодно, — поскаржилась я. Мене здивувало, що він тихенько засміявся. Так тихо, майже нечутно.

— Ти був отам. Ти стояв біля своєї машини, — раптом пригадала я.

Сміх миттєво обірвався. Вираз обличчя став холодним.

— Ні, я був біля тебе.

— Я тебе бачила.

Навколо був хаос. Я чула захриплі голоси дорослих, що прилетіли на стоянку, але вперто продовжувала суперечку. Я не помиляюся, Едварду доведеться це визнати.