Розділ 22 Хованки

— Ні, поїм в аеропорту.

Я також — ходяче втілення спокою. Я пішла у ванну прийняти душ. Наче позичивши у Джаспера надзвичайну чутливість до емоцій, я відчувала дике — хоча добре приховане — відчайдушне бажання Аліси, щоб я вийшла з кімнати, аби вона опинилася наодинці з Джаспером. Тоді вона змогла б йому сказати, що вони роблять щось не так, що на них чекає поразка…

Я методично готувалася, зосереджуючись на кожному маленькому завданні. Розпустила волосся, воно водоспадом закрутилося навколо обличчя, затуливши його. Мирний настрій, навіяний Джаспером, поступово переповнював мене, допомагав мислити чітко. Допомагав збудувати план. Я перерила сумку в пошуках шкарпетки з готівкою. Висипала вміст у кишеню.

Мені не терпілося опинитися в аеропорту, тому я зраділа, що ми поїхали ще до сьомої. Цього разу я сама окупувала заднє сидіння чорної машини. Аліса зіперлася на двері, обличчям до Джаспера, але кожні пару секунд стріляла на мене очима з-під чорних окулярів.

— Алісо? — запитала я байдуже. Вона насторожилася.

— Так.

— Як це працює? Видіння, які ти бачиш? — я втупилась у вікно, голос звучав знуджено. — Едвард казав, нічого не визначено напевно… все може змінитися?

Вимовити його ім’я виявилося набагато важче, ніж я могла собі уявити. Либонь, це стривожило Джаспера — автомобілем прокотилася нова хвиля спокою.

— Так, може… — пробурмотіла вона — з надією, подумала я. — Одні речі я знаю певніше за інші… погоду, наприклад. З людьми складніше. Я бачу курс, яким вони йдуть, лише поки вони з нього не зійшли. Щойно вони змінюють думку — приймають нове рішення, не важливо, наскільки мізерне, майбутнє зміщується.

Я замислено кивнула.

— Отже, ти не могла побачити Джеймса у Феніксі, доки він не вирішив приїхати сюди.

— Так, — погодилася вона, знову нашорошившись.

Вона не бачила мене у дзеркальній залі з Джеймсом, поки я не вирішила з ним зустрітися. Я намагалася не думати, щó вона побачила. Не хочу, щоб моя паніка змусила Джаспера щось запідозрити. У будь-якому разі тепер, після видіння Аліси, вони наглядатимуть за мною вдвічі пильніше. Схоже, моє завдання стає нереальним.

Ми дісталися аеропорту. Мені щастить — чи, може, просто збіг. Літак Едварда приземлиться у четвертому терміналі, найбільшому, там сідає переважна кількість рейсів, тож нічого дивного, що Едвард прибуває туди. Але цей термінал ідеально пасує для втілення мого задуму — найбільший, найзаплутаніший. На третьому поверсі є двері, що можуть стати моїм єдиним шансом.

Ми припаркувалися на четвертому поверсі велетенського гаража. Я йшла попереду, вперше в житті краще за всіх орієнтуючись у довколишніх умовах. Ми спустилися на ліфті на третій поверх, де виходили пасажири. Аліса та Джаспер вбили чимало часу, розглядаючи табло відльотів. Я чула, як вони обговорюють плюси і мінуси Нью-Йорка, Атланти, Чикаго. Міст, у яких я ніколи не бувала. І ніколи не побуваю.

Я чекала на вдалу нагоду, згораючи від нетерпіння, мимоволі постукуючи підошвами по підлозі. Ми сиділи на довгих рядах стільців перед металодетекторами. Джаспер та Аліса вдавали, що роздивляються людей, насправді ж спостерігали за мною. Щоразу, коли я на сантиметр посувалася у кріслі, парочка крадькома кидала на мене блискавичні погляди. Ситуація безнадійна. Може, варто побігти? Чи наважаться вони насильно зупиняти мене у людному місці? Чи просто підуть назирці?

Я витягнула з кишені непідписаний конверт, поклала зверху на чорну шкіряну сумочку Аліси. Вона поглянула на мене.

— Мій лист, — сказала я.

Вона кивнула, засовуючи його у верхню кишеньку. Він швидко знайде адресата.

Минали хвилини, наближався час прибуття Едварда. Просто неймовірно, як кожна клітинка мого тіла, здається, знала, що він наближається, прагнула з ним зустрітися. Так було ще важче. Я збагнула, що намагаюся вигадати виправдання, щоб залишитися, побачити його, а потім втікати. Та я знала: це неможливо, якщо я хочу мати хоч якийсь шанс вирватися.