Я змінила тему.
— О котрій годині ми зустрінемося завтра? — запитала я, засмучена тим, що ми от-от розлучимося.
— Треба подумати… Це субота, ти не хочеш поспати довше? — запропонував він.
— Ні! — випалила я занадто швидко. Він стримав посмішку.
— Тоді як завжди, — вирішив він. — Чарлі буде вдома?
— Ні, поїде на риболовлю. Я аж засяяла, пригадавши, як зручно все влаштувалося.
— А коли ти не повернешся додому раніше за нього, що він подумає? — в’їдливо поцікавився Едвард.
— Не маю ані найменшої гадки, — спокійно відповіла я. — Він у курсі, що я планую влаштувати велике прання. Можливо, подумає, що я впала у пральну машину.
Він кинув на мене сердитий погляд, я відповіла тим самим. Його гнів справляв набагато більше враження, ніж мій.
— На що полюватимете сьогодні? — запитала я, переконавшись, що безнадійно програла у «хто кого злісно передивиться».
— На все, що трапиться у лісі. Ми не підемо далеко.
Здається, Едварда приголомшила моя легковажність на згадку про його таємне життя.
— Чому ти вирушаєш з Алісою? — поцікавилась я.
— На Алісу… можна покластися, — кажучи це, він насупився.
— А решта? — несміливо запитала я. — Які вони? На коротку мить його брови зійшлися на переніссі.
— Здебільшого налаштовані скептично.
Я швидко й крадькома зиркнула назад, на Калленівський столик. Усі вони сиділи, зосереджено відводячи погляди, точнісінько як тоді, коли я вперше їх побачила. Тільки зараз за столом було четверо: їхній прегарний брат із бронзовим волоссям сидів навпроти мене. У золотавих очах плескалася тривога.
— Я їм не подобаюсь, — припустила я.
— Річ не в цьому, — заперечив він, вираз очей був занадто невинним. — Вони не розуміють, чому я не можу відмовитися від тебе.
— Я, власне кажучи, також, — скривилась я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 12 На краю прірви“ на сторінці 6. Приємного читання.