Розділ 10 Допити

Безсумнівна чесність тону змусила Джес закопилити губки.

— Але сьогодні він підкинув тебе до школи? — не здавалася вона.

— Так, повна несподіванка для мене. Вчора ввечері помітив, що я без куртки, — пояснила я.

— То як, ви збираєтеся зустрітися знову?

— Він запропонував звозити мене у Сієтл у суботу, на його думку, довга подорож не для пікапа. Рахується?

— Ще б пак, — кивнула вона.

— Ну, значить, так.

— О-го-го! — розтягнула вона на три склади. — Едвард Каллен.

— Еге ж, — погодилась я. «Ого» не достатньо.

— Стоп! — її руки злетіли вгору, долонями до мене, як у поліцейського, що зупиняє дорожній рух. — Він тебе поцілував?

— Ні, — промимрила я. — І не схоже, щоб збирався. Вона була розчарована. Зуб даю, я теж.

— Думаєш, у суботу…? — звела вона брови.

— Чесно кажучи, сумніваюся, — відповіла я з погано замаскованим незадоволенням у голосі.

— Про що ви балакали? — пошепки випитувала вона з метою отримати більше інформації. Урок почався, але містер Ворнер не дуже переймався дисципліною, не ми одні продовжували теревенити.

— Не знаю, Джес, багато про що, — прошепотіла я у відповідь. — Трошки поговорили про твір з англійської…

Дуже, дуже трошки. Думаю, Едвард згадав про нього між іншим.

— Белло, будь-ласочка, — заканючила Джесика. — Розкажи подробиці.

— Ну… гаразд, слухай. Бачила б ти, як офіціантка фліртувала з ним, ледве що не кидалась! А він не звертав на неї уваги, взагалі.

Нехай сама робить висновки.

— Хороший знак, — кивнула вона. — Офіціантка гарненька?