Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Гаразд, — буркнув Снаґа. — Та я все одно піду подивлюся, чим ти там займаєшся.

Знову скрипнули завіси, і Сем, визирнувши з-за рогу, побачив блиск світла у відчинених дверях і темну постать орка, котрий виходив. Здається, він ніс драбину. Раптом Сем зрозумів: у комірчину під дахом залазять через люк у стелі коридору. Снаґа приставив драбину, виліз по ній. Сем почув, як загримів засув. Потім знову заговорив огидний голос:

— Лежи спокійно, бо я тебе заспокою! Тобі вже недовго мирно відлежуватись, але якщо не хочеш, аби забава почалася передчасно, заткай пельку, зрозумів? Ось тобі на пам'ять!

Долинув звук, наче свиснув батіг.

У серці в Сема раптом спалахнув лютий гнів. Він підскочив і по-котячому видерся на драбину. Голова його вигулькнула з люка посередині великої круглої кімнати. Зі стелі звисав червоний ліхтар, західне вікно було високе і темне. Хтось лежав на долівці під вікном, а біля нього, широко розставивши ноги, стояв орк. Він замахнувся батогом, але вдарити не встиг.

Сем із криком підскочив до нього, тримаючи Жало в руці. Орк розвернувся, та ще швидше Сем відрубав йому руку з батогом. Завивши від болю і жаху, орк озвіріло, нахиливши голову, пішов на Сема. Удруге Сем не влучив і, втративши рівновагу, впав горілиць, хапаючись за орка. Не встиг Сем підвестися, як почув крик і гуркіт. Утікаючи у сліпій паніці, орк перечепився за драбину і провалився у відкритий люк. Сем відразу ж і забув про ворога. Він підбіг до фігурки, котра зіщулилася на підлозі. То був Фродо.

Він лежав голий і, здається, непритомний на купі брудного ганчір'я; рука його затуляла обличчя, а через весь бік ішов огидний рубець від батога.

— Фродо, пане Фродо, дорогий! — вигукнув Сем, і сльози залили йому очі. — Це я, Сем, я прийшов!

Він підхопив Фродо, притиснув до грудей. Фродо розплющив очі.

— Чи я і далі сплю? — прошепотів він. — Але минулі сни були жахливі.

— Ви зовсім не спите, мій пане, — сказав Сем. — Усе справжнє. Це я. Я прийшов.

— У це важко повірити, — сказав Фродо, хапаючи Сема заруки. — Отут був орк із батогом, а тоді перетворився на Сема! Значить, я не спав, коли чув пісню десь унизу та коли спробував відповісти? Це ти співав?

— Так, пане Фродо. Я втратив надію, майже втратив. Я не міг вас знайти.

— Ну, але знайшов, Семе, дорогий мій Семе, — сказав Фродо і, заплющивши очі, відкинув голову на ласкаві руки Сема, як дитина, чиї нічні страхи розігнали люблячий голос і руки.

Сем відчув, що міг би вічно сидіти так, у безмежному щасті, але цього не можна було робити. Мало знайти господаря — його ще треба було врятувати. Він поцілував Фродо в чоло.

— Прокидайтеся, пане Фродо! — сказав він, силкуючись, аби його голос звучав так радісно, ніби він відхиляв фіранки літнього ранку в Торбиному Куті.

Фродо зітхнув і сів.

— Де ми? І як я сюди потрапив?

— Немає часу на розповіді, доки ми не виберемося звідсіля, пане Фродо, — сказав Сем. — Але ви під дахом тієї вежі, яку ви і я бачили знизу, з тунелю, перед тим як вас схопили орки. Скільки часу минуло, не знаю. Мабуть, понад добу.

— І все? — сказав Фродо. — А здається, кілька тижнів. Буде нагода — все мені розкажеш. Мене вдарили, так? Я провалився в темряву й у страшні сни, а потім прокинувся, і стало ще гірше. Довкола були орки. Влили мені в горло щось жахливо пекуче. У голові прояснилось, але все боліло і зовсім не було сил. Усе з мене зняли, а тоді двоє здоровенних тварюк почало мене допитувати, і вони допитували, доки мені не здалося, що я втрачаю глузд, а вони стояли наді мною, зловтішалися, крутили в руках ножі. Ніколи не забуду їхніх очей і пазурів!