Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Не забудете, якщо згадуватимете, пане Фродо. Але якщо не хочете, побачити їх іще раз, то нам найкраще якомога швидше забиратися звідси. Ви можете йти?

— Так, можу, — сказав Фродо, поволі підводячись. — Я не поранений, Семе. Тільки дуже втомлений, і отут болить.

Він поклав руку на шию над лівим плечем. Фродо встав, і Семові здалося, що той огорнутий полум'ям: неприкрита шкіра палала в червоному світлі ліхтаря. Фродо пройшовся по кімнаті.

— Так краще! — сказав він, трохи повеселівши. — Я не наважувався рухатися на самоті чи коли приходив вартовий. Аж поки не зчинилися крики та бійка. Дві здоровенні тварюки — думаю, вони посварилися. Через мене та мої речі. Було так страшно. А тоді все завмерло, а це ще страшніше.

— Так, здається, вони посварилися, — сказав Сем. — Напевно, тих мерзотних істот було тут сотні дві. Можна сказати, забагато для одного Сема Правонога. Та вони всі одні одних перебили. Нам пощастило, та ця історія задовга для складання пісні, доки ми звідси не виберемося. Що нам робити? Не можете ж ви голим мандрувати Чорним Краєм.

— Семе, вони забрали все. Все, що я мав. Ти розумієш? Усе! — Фродо знову зіщулився на підлозі, обхопивши голову руками, бо саме усвідомив, яка велика біда спіткала їх, і відчай охопив його. — Ми програли, Семе. Навіть якщо вийдемо звідси, порятунку нема. Врятуються лише ельфи. Поза межами Середзем'я, далеко-далеко за Морем. Якщо Тінь не досягне і туди.

— Ні, не все, пане Фродо. І ми не програли, ще ні. Я, перепрошую, забрав його, пане Фродо. І сховав. Він у мене на шиї, страшенно важкий.

— Сем намацав рукою Перстень на ланцюжку. — А тепер беріть його. Але тепер, коли дійшло до цього, Семові не дуже хотілося віддавати Перстень і обтяжувати ним господаря.

— Він у тебе? — зойкнув Фродо. — Тут, у тебе? Семе, ти — чудо! — Раптом голос його дивно змінився. — Віддай мені його! — крикнув він, устаючи та простягаючи тремтячу руку. — Негайно віддай! Тобі не можна його тримати!

— Гаразд, пане Фродо, — сказав Сем, дещо вражений. — Ось нате!

— Він помалу витягнув Перстень і зняв через голову ланцюжок. — Але тепер ви, пане, в землі Мордору і, коли вийдете, побачите і Вогняну Гору, й усе інше. Перстень зараз дуже небезпечний і дуже важкий. Якщо вам затяжко, то, може, я би якось допоміг?

— Ні, ні! — крикнув Фродо, висмикнувши Перстень і ланцюжок із рук Сема. — Ні, не можна, ти, злодію!

Задихаючись, він дивився на Сема очима, розширеними від страху та люті. А тоді раптом, стиснувши Перстень у кулаці, завмер приголомшений. Мутний погляд неначе прояснився, він провів рукою по чолі. Жахливе видіння здалося йому, все ще очманілому від рани та страху, таким реальним. У його очах Сем знову перетворився на орка, котрий тягнеться по його скарб, на гидку тварючку з жадібними очками та слинявою пащею. Але видіння вже розвіялося. Перед ним на колінах стояв Сем із обличчям скривленим від болю, мовби його поранили в саме серце; сльози виступили в нього на очах.

— О Семе! — вигукнув Фродо. — Що я сказав? Що я зробив? Вибач! Після всього, що ти здійснив. Це — жахлива влада Персня. Краще би він ніколи-ніколи не знайшовся. Не ображайся, Семе. Я мушу донести тягар до кінця. Тут нічого не вдієш. Ти не можеш стояти між мною та фатумом.

— Усе гаразд, пане Фродо, — сказав Сем, утираючи сльози рукавом. — Я розумію. Та я можу допомогти, правда? Я маю вивести вас звідси. Зараз же, розумієте! Але спершу треба знайти якісь одяг і зброю та щось поїсти. З одягом найлегше. Оскільки ми в Мордорі, то найкраще одягтися по-мордорськи, та і вибору немає. Боюся, доведеться вам, пане Фродо, одягти щось орківське. І мені — також. Якщо мандруємо вдвох, треба виглядати однаково. А поки що вдягніть оце!

Він зняв свій сірий плащ і накинув його на плечі Фродо. Тоді поставив торбу на долівку і витяг із піхов Жало. Лезо ледве світилося.

— Я забув про це, пане Фродо, — сказав він. — Ні, всього вони не забрали! Ви позичили мені ваш меч, якщо пам'ятаєте, і склянку Володарки. Вони у мене. Та дозвольте покористуватися ними ще трішки, пане Фродо. Я піду на пошуки. А ви почекайте. Трохи пройдіться, розімніть ноги. Я тут, близенько.

— Обережніше, Семе! І швидше! Раптом десь іще причаїлися недобиті орки.

— Доведеться ризикнути.

Сем підступив до люка й зісковзнув по драбині. За хвилину голова його знову з'явилася. Він кинув на підлогу довгий ніж.