Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

Голос звучав слабко та непевно в холодній темній вежі: голос зневіреного і стомленого гобіта, — жоден орк не сплутав би його з чистою піснею ельфійського воїна. Сем бурмотів дитячі пісеньки з Ширу, уривки з віршів пана Більбо, які спадали йому на гадку, ніби швидкоплинні картинки з рідного краю. А тоді раптом з'явилися нові сили, голос його задзвенів, а на просту мелодію самі собою лягли слова:

На землях західних, мабуть,

Весна, цвітуть квітки,

пташки співають і течуть

потоки і струмки.

А може, там безхмарна ніч,

ряхтять на буках там

ельфійські зіроньки-вогні,

мов самоцвітний храм.

Хоч я лежу у тьмі страшній

наприкінці путі,

та там, де мури не міцні,

де гори не круті,

над тінню Сонечко пливе,

корона Зір сія, —

я знаю: День іще живе

й побачу Зорі я.

— «Та там, де мури не міцні», — почав він знов і замовк. Йому здалося, що у відповідь прозвучав слабкий голос. Але за мить уже не було чути нічого. Та ось тепер знову чути, лише не голос. Наближалися кроки. Угорі тихенько відчинилися двері, скрипнули завіси. Сем насторожився. Двері глухо стукнули, голосно гаркнув орк:

— Гей ти, пацюче задрипаний! Перестань пищати, бо прийду, і матимеш діло зі мною. Чуєш?

Відповіді не було.