Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Погляньте, як палає захід! Це ознака кінця та занепаду багатьох речей, великих змін. Але Містом і країною тривалий час керували намісники, і я боюся, якщо вступлю до нього незваний, це викличе сумніви та суперечки, зайві під час війни. Я не вступлю до Міста і не заявлятиму про свої права, доки не з'ясується, чи перемога за нами, чи за Мордором. Намети мої поставлять посеред поля, і тут я буду чекати запрошення правителя Міста.

Але сказав Еомер:

— Ти вже підняв знамено королів, вивісив герб Дому Еленділа. Невже дозволиш оскаржувати твоє право?

— Ні, — відповів Араґорн. — Але я вважаю, час іще не настав; і боротися я буду лише з Ворогом і з його слугами.

І сказав князь Імрагіл:

— Слова твої, володарю, мудрі, — говорю це я, родич правителя Денетора. Він сильний і гордий, але вже старий і поводиться дивно, відколи загинув його син. Проте не годиться тобі чекати тут, мов прохачеві під дверима.

— Не як прохачеві, — відповів Араґорн. — А Капітанові слідопитів, котрі не звикли до міст і кам'яних будинків.

І він наказав згорнути своє знамено, зняв Зірку Північного Королівства й віддав її на збереження синам Елронда.

Тоді Імрагіл і Еомер поїхали до Міста й, оточені шумним натовпом, піднялися до Цитаделі; і зайшли вони до великої зали Вежі, сподіваючись побачити намісника. Та крісло його було порожнє, а на помості, на смертному ложі, спочивав Теоден, король Рогану; дванадцять смолоскипів горіли довкола нього, і стояли дванадцять вартових, лицарів Ґондору та Рогану. Балдахин над ложем був біло-зелений, а короля вкривала золототкана габа, на грудях його покоївся оголений меч, а біля ніг лежав щит. Світло смолоскипів мерехтіло на його сивому волоссі, мов сонце у струменях водограю, а обличчя було гарне та юне, хоча спокій, який лежав на ньому, юності не відомий; здавалося, що він спить.

Вони мовчки постояли біля короля, а тоді Імрагіл запитав:

— А де намісник? І де Мітрандір?

І один із вартових відповів:

— Намісник Ґондору в Домі Цілителів.

А Еомер запитав:

— А де панна Еовіна, моя сестра? Вона повинна лежати біля короля, і з не меншими почестями. Де поклали її?

Та Імрагіл сказав:

— Але панна Еовіна була ще жива, коли її принесли сюди. Хіба ти не знав?

Неочікувана надія так раптово спалахнула в серці Еомера, а з нею — болюча тривога і страх, що він не промовив ані слова, а обернувся і швидко вийшов із зали; князь пішов слідом за ним. Смерклося, небо всіялося зірками. Біля дверей Дому Цілителів вони зустріли Ґандалфа, а з ним — когось у сірому плащі. Вони привіталися з Ґандалфом і сказали:

— Ми шукаємо намісника, нам сказали, що він у цьому Домі. Чи він поранений? І панна Еовіна — де вона?

І відповів Ґандалф: