Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

І так нарешті посеред поля бою зустрілись Еомер і Араґорн; і вони зіскочили з коней, оперлися на мечі й радісно глянули один на одного.

— От ми знову зустрілися, хоча військо цілого Мордору стояло між нами, — сказав Араґорн. — Пам'ятаєш, я передбачив це в Горнбурґу?

— Пам'ятаю, — відповів Еомер, — але надія часто підводить, і тоді я не знав, що ти віщуєш майбутнє. Та двічі благословенна неочікувана допомога, і ще ніколи не було зустрічі радіснішої.

І вони потиснули один одному руки.

— І зустрілися ми саме вчасно, — додав Еомер. — Ще хвилина — і ти запізнився би, друже мій. Ми зазнали тяжких втрат.

— Тоді спершу помстимось, а потім поговоримо! — сказав Араґорн, і вони разом поїхали на битву.

Довго та жорстоко довелося їм битися; південці були хоробрі, войовничі й люті у відчаї; і східняни, загартовані війнами, не просили пощади. Тут і там, біля спалених садиб і комор, на схилах і пагорбах, під стіною чи у відкритому полі — всюди групувалися вони і билися до самого вечора.

Нарешті сонце сховалося за Міндоллуїном, і все небо запалало, так що пагорби та гори неначе залило кров'ю; вогнем спалахнула Ріка, і трава Пеленнору почервоніла в надвечір'ї. І з заходом сонця закінчилася велика Битва на полях Ґондору; й у межах Раммасу не залишилося жодного живого ворога. Перебили всіх, окрім тих, хто втік і пізніше загинув од ран чи втонув у червоній піні Ріки. Лише одиниці вибралися на схід до Морґула чи Мордору; і до землі гарадримів долинули тільки далекі чутки про страшну помсту й міць Ґондору.

Араґорн, Еомер та Імрагіл їхали назад до Воріт Міста, такі втомлені, що не мали сил ані радіти, ні горювати. Усі троє були неушкоджені, бо їх оберігали фортуна, вміння та сила рук, і мало хто наважувався чинити їм опір чи дивитись у їхні обличчя, які горіли гнівом. Але багато поранених і полеглих було на полі бою. Порубали сокирами Форлонга, який бився самотою і піший; під час атаки на мумаків затоптали на смерть Дуїліна з Мортонду та його брата, коли вони вели за собою лучників, котрі цілили звірам в очі. Не повернеться до Піннат-Ґеліну Гірлуїн Прекрасний, до Ґрімслейду — Ґрімбольд, ані в рідний північний край — Галбарад, непохитний слідопит. Полягло чимало воїнів, уславлених і безіменних, капітанів і солдатів, тому що битва була жорстока, й усі подробиці переповісти неможливо. Багато років опісля співець із Рогану так співав про Могили біля Мундбурґа:

Як роги гули, чули ми в горах,

мені сяли на землі Півдня.

Коні мчали у Камінний край,

мов вітер ранковий. Бій почався.

Там упав Теоден, син Тенґіла,

до зелених врун, палат злотих

до північних піль він не прийде вже,

високий король. Гардінґ і Ґутлаф,

Дунгер і Деорвайн, бравий Ґрімбольд,

Гірфара і Герубранд, Горн і Фастред

бились і впали в бою в тім краї: