Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Ну, і що скажеш?

— На жаль! Я не скажу, що вона найпрекрасніша пані на світі.

— Тоді я іду по сокиру, — сказав Ґімлі.

— Та спершу дозволь мені виправдатися, — сказав Еомер. — Якби я побачив її в іншому товаристві, то погодився би з тобою. Але нині я віддаю першість королеві Арвен, Вечірній Зорі, й готовий битися з кожним, хто мені заперечить. Посилати мені по меча?

Тоді Ґімлі низько вклонився.

— Ні, бо я вибачаю тобі. Ти обрав Вечір, а я свою прихильність віддаю Світанку. І серце мені підказує, що Світанок незабаром відійде назавжди.

Нарешті настав день прощання, і велике та прекрасне товариство вирушило з Міста на північ. Тоді королі Ґондору і Рогану пішли до могил на Рат-Дінені, й на золотих ношах винесли короля Теодена, і пройшли мовчазним Містом. Потім поклали ноші на велику колісницю, оточену вершниками Рогану, й підняли його прапор; а Мері як зброєносець Теодена сидів на колісниці, тримаючи меч і щит короля.

Для решти Охоронців підібрали коней за їхнім зростом; Фродо та Сем їхали поруч із Араґорном, Ґандалф — на Тінеборі, Піпін приєднався до лицарів Ґондору, а Леґолас і Ґімлі, як завжди, сіли на Арода.

Були тут королева Арвен, Келеборн і Ґаладріель із почтом, Елронд зі синами, правителі Дол-Амрота й Ітілієну та багато капітанів і лицарів. Ще ніколи жоден король Марки не мав такого ескорту, як Теоден, син Тенґіла, на шляху до землі його предків.

Без поспіху та спокійно проїхали вони Анорієном і вступили до Сірого Лісу під Амон-Діном; і горами прокотився барабанний бій, але нікого не було видно. Тоді Араґорн звелів заграти в сурми, і гарольди проголосили:

— Слухайте, прибув король Елессар! Ліс Друадан він дарує Ґан-бурі-Ґанові та його народу в довічне володіння. Віднині нічия нога не ступить на цю землю без їхнього дозволу!

Голосно загриміли барабани і змовкли.

Нарешті, через п'ятнадцять днів подорожі, колісниця короля Теодена перетнула зелені степи Рогану та прибула в Едорас. Золотий Палац був обвішаний красивими килимами та яскраво освітлений, і такого бенкету, як цей поминальний, не бачили тут із дня заснування Палацу. Бо через три дні роганці влаштували похорон Теодена; його поховали в кам'яній гробниці, й туди поклали зброю та багато прекрасних речей, які служили йому при житті, а над гробницею насипали високий курган, виклали його дерном зі зеленою травою та білим безсмертником. І тепер на східному боці Поля Курганів стало вісім могил.

Тоді вершники Дому короля, верхи на білих конях, проїхали довкола нового кургану та проспівали пісню про Теодена, сина Тенґіла, яку склав менестрель Ґлеовайн, а сам він відтоді пісень не складав. Повільний спів вершників зворушив навіть тих, хто не знав мови цього народу; а в роганців блищали очі, й учувався їм грім копит із півночі та голос Еорла, що летить над битвою на Келебрантському Полі; й текла оповідь про королів, і Гельмів Ріг лунав у горах, а потім прийшла Темрява, і король Теоден піднявся, і крізь Тінь помчав у вогонь, і загинув зі славою, коли вранішнє сонце неочікувано засяяло над Міндоллуїном.

Із пітьми, із жури на світанку дня

він із піснею скакав, меч здійнявши.

Мав він надію й відійшов з нею;

понад смерть, понад долю і страх злетів,

понад втрати й життя — на хвалу вічну.

А Мері стояв біля підніжжя кургану і плакав, а коли пісня закінчилася, він вигукнув: