Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

А коли Араґорн підвівся, всі завмерли в мовчанні, бо їм здалося, що вперше побачили його. Стрункий, мов королі давнини, котрі припливли Морем, вищий від тих, хто стояв поруч, він здавався і зрілим чоловіком, і квітучим юнаком; мудрістю сяяло його чоло, сила була в його руках і вміння зціляти, й увесь він світився. І тоді вигукнув Фарамир:

— Ось наш король!

І цієї миті заграли всі сурми, і король Елессар підійшов до бар'єра, і Гурін Ключар відсунув загорожу; й під музику арф, віол і флейт і під спів чистих голосів король пішов усіяними квітами вулицями, й піднявся до Цитаделі, і вступив до неї; і на шпилі замайорів прапор Дерева та Зірок, і почалося правління короля Елессара, оспіване у багатьох піснях.

І за нього Місто стало прекраснішим, аніж було навіть у роки колишньої слави; з'явилися дерева та фонтани, і ворота з мітрилу та сталі, а вулиці виклали білим мармуром; і народ із Гори прикрашав Місто, а народ із Лісу полюбив його; все зруйноване відбудували, в домах знов оселилися люди та задзвенів дитячий сміх, і не було ні зачиненого вікна, ні порожнього двору; і коли Третя Епоха підійшла до кінця, новий час зберіг пам'ять про славу минулих років.

У перші дні після коронації король сидів на троні в Королівській Залі, вирішуючи важливі справи. І прийшли до нього посли від багатьох народів і країн, зі сходу та півдня, з кордонів Морок-лісу та Сірого Краю на заході. І король пробачив і відпустив східнян, котрі здалися, й уклав мир із народами Гараду; і рабів Мордору він також звільнив, подарувавши їм усі землі довкола Нурнійського моря. І багато воїнів отримало від нього подяки та винагороди за проявлену доблесть; і нарешті начальник варти привів до нього на суд Береґонда. І король сказав Береґондові:

— Береґонде, твій меч пролив кров у священному місці, де це заборонено. Крім того, ти покинув пост без дозволу правителя чи капітана. За таке в давнину карали смертю. Тепер я мушу винести тобі вирок.

Усе покарання з тебе знімається за відвагу в бою, а ще більше за те, що ти порушив закон через любов до твого правителя Фарамира. Втім, тобі доведеться покинути варту Цитаделі й піти з Мінас-Тіріта.

Тоді кров відкотилася від обличчя Береґонда, серце його стиснулось, і він опустив голову. Та король сказав:

— І так повинно бути, бо ти призначений капітаном Білого Загону — вартових Фарамира, князя Ітілієну, і ти житимеш в Емін-Арнені в пошані та спокої, на службі в того, заради кого ти ризикував усім, аби врятувати його від смерті.

І тоді Береґонд, зрозумівши милосердність і справедливість короля, зрадів і, схиливши коліно, поцілував його руку та пішов, щасливий і спокійний. Араґорн віддав у володіння Фарамирові Ітілієн і порадив йому оселитись у горах Емін-Арнен, неподалік від Міста.

— Бо Мінас-Ітіль у Морґульській Долині буде зруйнований дощенту, — сказав він, — і хоча з часом він очиститься від зла, ще багато років там не можна буде жити.

Останнім Араґорн покликав Еомера Роганського, вони обнялися, й Араґорн сказав:

— Ні про подарунки, ні про винагороди між нами не може бути мови, бо ми побратались. У щасливий день примчав сюди з Півночі Еорл, і ще жоден союз не був благословеннішим, бо жодна зі сторін ніколи не підводила іншу і не підведе. Нині, як тобі відомо, Теоден Славний спочиває в могилі у священному склепі, й там він лежатиме серед королів Ґондору, якщо така твоя воля. Або, за твоїм бажанням, ми перевеземо його тіло до Рогану, де він спочине серед його народу.

І відповів Еомер:

— З тієї хвилини, як ти став переді мною на зеленій траві у степу, я полюбив тебе, і та любов не згасне ніколи. Та нині я мушу від'їхати до своїх володінь, де в мене багато справ. Щодо Полеглого — коли все буде приготоване, я повернуся по нього; а поки що нехай спочиває у спокої.

І сказала Еовіна Фарамирові:

— Тепер я мушу повернутися до свого рідного краю, ще раз побачити його і допомогти братові у справах; але коли той, кого я любила як батька, ляже в рідну землю, я повернусь.

І так минули радісні дні; й у восьмий день травня Вершники Рогану виїхали на Північну Дорогу, і з ними — сини Елронда. Від Воріт Міста до мурів Пеленнору дорогу обступили люди, котрі прийшли їх провести. Потім мешканці далеких околиць роз'їхалися по домівках святкувати перемогу; а в Місті залишилося багато роботи для завзятих рук: відбудовувати й відновлювати, заліковувати шрами війни та виганяти пам'ять про темряву.

Гобіти залишились у Мінас-Тіріті разом із Леґоласом і Ґімлі; Араґорн не хотів, аби їхнє товариство розпадалось.

— Усе на світі колись закінчується, — сказав він, — але ви ще трохи зачекайте: ще не кінець тієї історії, частиною якої ви стали. Наближається день, про який я мріяв із часів моєї юності, й коли він наступить, я хотів би, щоби друзі мої були поруч!