Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

і житиме між вами

відтепер і повік.

І те Древо зів'яле знов зацвіте,

і він посадить його високо,

і на Місто зійде мир.

Співайте, люди!

І так співали люди на всіх вулицях Мінас-Тіріта.

І настали золотаві дні, й весна поєдналася з літом, і зацвіли всі поля Ґондору. І з Каїр-Андросу примчали швидкі гінці з новинами, й Місто почало готуватися до зустрічі з королем. Мері викликали і послали на чолі обозу з провіантом до Осґіліата, а звідти — кораблем до Каїр-Андросу; та Фарамир не поїхав, бо, одужавши, він обійняв посаду намісника, хоч і ненадовго, і обов'язком його було приготувати все для того, хто прийде на його місце.

Еовіна також не поїхала, хоча брат кликав її на Кормалленське Поле. Фарамира це здивувало, та, зайнятий безліччю справ, він рідко бачив її; а вона й далі мешкала в Домі Цілителів і самотою гуляла по саду, і обличчя її знову поблідло, і здавалося, що в усьому Місті лише вона одна була хвора та печальна. І Старший цілитель занепокоївся, і сказав про це Фарамирові.

Тоді Фарамир знайшов її, і вони знову піднялися на стіну, й він запитав її:

— Еовіно, чому ти залишилась у Місті, чому не їдеш на святкування до Кормаллену за Каїр-Андросом, де чекає на тебе твій брат?

І вона сказала:

— А ти не розумієш, чому?

А він відповів:

— Можливо, існують дві причини, але яка з них справжня, я не знаю.

І вона сказала:

— Не бажаю я відгадувати загадки. Говори прямо!

— Якщо хочеш, панно, тоді скажу: ти не їдеш, бо тебе покликав тільки твій брат, а торжество Араґорна, спадкоємця Еленділа, не принесло би тобі радості. Чи тому, що я не поїхав, і ти хочеш побути біля мене. А може, через обидві причини, і ти сама не знаєш, яка вагоміша. Еовіно, чи любиш ти мене, чи бажаєш полюбити?

— Я бажала, щоби мене полюбив інший, — сказала вона. — А нічийого співчуття мені не треба.

— Це я знаю. Ти хотіла, щоби тебе полюбив правитель Араґорн. Бо він величний і могутній, а ти бажала розділити з ним славу й піднестися над жалюгідними істотами, котрі повзають по землі. І ти захопилася ним, як юний солдат полководцем. Бо нині він найвеличніший із володарів. А коли він запропонував тобі лише розуміння та співчуття, ти не забажала вже нічого, крім мужньої смерті у бою. Глянь на мене, Еовіно!