Розділ 16 Реалізм і романтика

— Тільки Мері Ванс, — мовила Сьюзен, — та й вона скаче, як блоха на гребінці.

Яке жахливе порівняння! Ану ж, як Кеннет подумає, що Сьюзен підхопила його у когось із членів родини!

— А як вона говорить про Міллера Дугласа — немовби він один з усіх гленських хлопців пішов на війну! — вела далі Сьюзен. — Мері, звісно, завжди була хвальковита, проте й вона непогане дівча. Тепер я можу визнати це, хоча колись гадала інакше — тоді, коли вона гнала Ріллу по всьому селі із сушеною тріскою в руках. Бідолашне маля тікало, аж доки полетіло сторчголов у калюжу перед крамницею Картера Флегга.

Рілла похолола від сорому й гніву. Які ще огидні історії з її минулого розворушить ця Сьюзен? Що ж до Кена, він готовий був захлинатися від сміху, слухаючи її оповідки, проте не бажав образити дуенью своєї милої, тож і сидів з неприродно серйозним обличчям, яке здавалося сердешній Ріллі зверхнім та обуреним.

— Чорнило нині коштує одинадцять центів за пляшечку, — поскаржилася Сьюзен. — Удвічі більше, ніж торік. Певно, тому, що Вудро Вілсон пише стільки нот, а це виходить недешево. Моя кузина Софія каже, що розчарована у Вудро Вілсоні, але жінки завжди розчаровуються в чоловіках. Я стара панна, то небагато знаю про чоловіків… та й ніколи не вдавала, начебто можу щось знати — але кузина Софія про них невисокої думки, хоч двічі була заміжня; тож це, мабуть, справедливо. Тиждень тому тут сталася буря й Альбертові Крофорду поруйнувало комин. Коли Софія почула, як цегла котиться дахом, то вирішила, що це наліт цепелінів і влаштувала істерику. Тоді Альбертова жінка заявила, буцім краще вже цепеліни, аніж таке.

Рілла обм’якла на стільці, немов загіпнотизована. Вона знала, що Сьюзен не вмовкне, доки розкаже все, що намірилася, і жодна земна сила не спинить потоку її балачок. Зазвичай Рілла любила Сьюзен, але в цю мить ненавиділа, як смертного ворога. Настала десята година. Скоро повернеться решта домашніх… Кеннету час іти… а вона так і не встигне пояснити йому, що Фред Арнольд нездатен заповнити жодної порожнечі в її житті. Райдужний замок лежав довкола неї в руїнах.

Урешті-решт Кеннет підвівся, зрозумівши, що Сьюзен лишиться на терасі, аж доки він піде, а до обійстя Мартіна Веста було три милі, які належало здолати пішки. Він думав, чи навмисне Рілла влаштувала цю появу панни Бейкер, щоби не чути слів, неприємних дівчині, яка віддала своє серце Фредові Арнольду. Рілла теж підвелася й мовчки пройшла з ним уздовж тераси. На ґанку вони зупинилися — Кеннет на нижній сходинці, яка давно вгрузла в землю й зусібіч обросла м’ятою. Десятки ніг топтали її щодня, вивільнюючи невагомий терпкий аромат, що огортав Ріллу й Кеннета неземним безмовним благословенням. Кен поглянув на Ріллу: коси її сяяли в місячнім світлі, а очі були озерами радості. У цю мить він відчув, що в плітках про Ріллу та Фреда Арнольда немає ні слова правди.

— Рілло, — зненацька палко зашепотів він, — ти дивовижна.

Дівчина спалахнула й подивилася на Сьюзен. Кеннет також подивився. Сьюзен стояла спиною до них. Кен пригорнув Ріллу й поцілував. Уперше в житті її поцілували. Вона подумала, що, можливо, мусить розгніватися, проте не розгнівалася. Натомість Рілла боязко поглянула в запитливі очі Кеннета, і погляд її був поцілунком у відповідь.

— Рілло-моя-Рілло, — мовив Кен, — ти обіцяєш не дозволити нікому іншому поцілувати тебе, доки я повернуся?

— Так, — відказала Рілла, тремтячи від хвилювання.

Сьюзен сіпнулася в їхній бік. Кеннет відпустив Ріллу й вийшов на стежку.

— На все добре, — мовив він звичним дружнім тоном. Рілла почула свій голос, що так само дружньо відповів: «На все добре». Вона стояла й дивилася, як він іде до хвіртки… на битий шлях… і далі, вулицею, геть з очей. Коли він зник за сосновим гаєм, дівчина раптом здушено охнула й кинулася до хвіртки, і духмяні квіти чіплялися їй за плаття. Перехилившись через паркан, вона побачила, як Кеннет стрімко віддаляється дорогою, помережаною тінями дерев та місячними променями — високий, прямий і сірий у білому сяйві. Біля повороту хлопець зупинився й озирнувся. Рілла стояла біля хвіртки, між струнких білих лілей. Він помахав їй… вона помахала у відповідь… він зник за поворотом.

Рілла постояла коло хвіртки, вдивляючись у сріблистий туман на сусідських полях. Колись її мати казала, що любить повороти на шляху — їхню непевну, радісну звабу. Нині Рілла думала, що ненавидить їх. Спершу Джем і Джеррі зникли за поворотом… тоді Волтер… а тепер Кен. Брати, давній приятель і коханий — вони всі пішли і, можливо, уже не повернуться. А мелодія Дударя розляглася по світі й танець смерті тривав невпинно.

Коли Рілла поволі вернулася на терасу, Сьюзен усе ще сиділа там і підозріло шморгала.

— Рілло, дорогенька, я згадувала давні дні в Домі Мрії, коли Кеннетові батько й мати щойно почали женихатися, Джем був малятком, а тебе й на світі не було. Як то було романтично! Його мати й твоя сильно приятелювали. Ох, до чого я дожила! Її син іде на війну — так, наче в молодості їй було замало горя. Але ми мусимо бути відважні й терпляче зносити лихо.

Уся лють Рілли на Сьюзен зненацька здиміла. Із Кеновим цілунком, що досі палав на її вустах, із дивовижним значенням обіцянки, про яку він попросив, вона не могла ні на кого сердитися. Рілла вклала свою тонку білу руку в засмаглу, шкарубку долоню Сьюзен і потисла її. Сьюзен була доброю, вірною старенькою, що віддала б життя за будь-кого з них.

— Рілло, дорогенька, ти втомилася. Лягай-но спати, — мовила Сьюзен, поплескавши її по руці. — Я помітила, що ти нині була надто вимучена для розмов. Добре, що я повернулася вчасно й допомогла тобі. Тяжко бесідувати з юнаками, коли ти до цього не звикла.

Рілла забрала Джимса нагору й уклалася в ліжко, та спершу довгенько сиділа при вікні, відбудовуючи свій райдужний замок з кількома новими куполами й вежами.

— Цікаво, — сказала вона сама до себе, — чи можна тепер уважати, що я заручена з Кеннетом Фордом?