Розділ «Біллі «Блокада»»

— Ні, — без жодних вагань відповів Біллі, — я не робив нічого Андерсону. Це правда.

— Гаразд, — сказав Джо та підвівся. — Завжди приємно потеревенити після гри, але я краще піду та трахну свою дружину на дивані. Перемога в День Відкриття робить мій стручок кам’яним. — Він поплескав нашого нового кетчера по плечу. — Хлопче, ти зіграв гру так, як треба. Молодець.

Він пішов. Малий поправив рушника на стегнах і пішов назад до роздягальні.

Я кинув йому навздогін:

— Як я бачу, поріз твій загоївся.

Він застиг як укопаний у дверному прорізі, і, хоча він був до мене спиною, я знав, що він щось робить. Це було помітно з того, як він стоїть. Не знаю, як це пояснити, але… я знав це.

— Що? — перепитав він, наче не зрозумів про що я.

— Поріз на пальці.

— А, цей поріз. Так, загоївся.

І він пішов… хоча, певно, такий селюк, як він, гадки не мав куди йти.

Гаразд, друга гра сезону. Денді Дейв Сіслер грає на гірці за «Бостон». Не встиг наш новачок освоїтися в зоні бетера, а Сіслер подає фаст-бол якраз йому в голову. Він би вибив Біллі очі нахер, якби влучив, але хлопець відсмикнув голову — не пригнувся, ні, — а тоді подражнив його битою, ніби примовляючи: «Ну ж бо, Мак, спробуй ще раз, якщо хочеш».

Натовп кричав наче божевільний:

— З ПО-ЛЯ! З ПО-ЛЯ! З ПО-ЛЯ! З ПО-ЛЯ!

Суддя не вигнав Сіслера, але зробив йому зауваження, і натовп радісно завив. Я роззирнувся та побачив, як Пінкі сновигає туди-сюди даг-аутом «Бостона», так міцно зчепивши руки, наче боїться, що вони вибухнуть.

Сіслер двічі оббіг гірку, всотуючи любов фанатів, — малий дурко, вони хотіли дістати його та четвертувати — підходить до мішечка з каніфоллю та махає головою на перші два чи три сигнали. Тягне час, знаєте, хоче подумати. Хлопець же весь цей час стояв із піднятою битою, зручно йому було, як старій бабці на дивані у вітальні. Денді Дейв подає простий фаст-бол чітко по центру поля, й малий відбиває його на ліві трибуни. У нас на базі вже був Тайдінс, і рахунок став два-нуль. Закладаюся, що, коли Біллі вибив той хоум-ран, рев на нашому «Болоті» чув весь Нью-Йорк.

Я гадав, що він щиритиметься на всі зуби, коли оббігатиме третю базу, але хлопець був серйозним, наче суддя. Він шепотів собі під ніс:

— Ти зробив це, Біллі. Показав цьому дилетанту. Зробив це.

Ду першим обійняв Біллі в даг-ауті та закрутив його в танці так, що малий полетів у стійку з битами. Ду кинувся допомагати йому збирати спорядження, що було зовсім не схоже на Денні Дузена, який завжди вважав себе вищим за подібні речі.

Ми двічі побили «Бостон» і цим довели Пінкі Гігінса до сказу, а тоді заїхали до Вашингона, де виграли три гри поспіль. Хлопець відбивав подачі в усіх трьох іграх, навіть вибив свій другий хоум-ран, але стадіон «Гріффіт» — паскудне місце для гри, чуваче. Ти міг розстрілювати щурів на трибунах за домом і не влучив би в жодного з фанатів. Дідько, «Сенатори» того року виграли лише сорок ігор. Ісус би, блядь, заридав.

Малий був кетчером під час другого старту Ду та вже майже спіймав клятий ноу-хітер[197] під час своєї п’ятої гри в Головній Лізі. Усе зіпсував Піт Раннелс у дев’ятому інінґу — він вибив подвійний хіт[198]. Після цього малий побіг на гірку, і цього разу Ду не відправив його назад. Вони трохи поговорили, і Ду навмисно дав пройти на базу наступному бетеру Лу Берберету (бачите, як все обернулося?). На биту вийшов Боб Ашер і миттєво потрапив під дабл-плей: оце так комбінація.