Розділ «Біллі «Блокада»»

— Сподіваюся.

Потроху починали сходитися інші гравці, й мені треба було владнати з тисячу всіляких справ. Пізніше побачив хлопчину в офісі Джерсійця Джо — він підписував необхідні папери з Кервіном Маккасліном. Той кружляв над новачком, як стерв’ятник над розчавленою на трасі твариною, і вказував, де потрібно ставити підпис. Бідний малий, за останні шістдесят годин він спав не більше шести, а тепер ще й підписував відмову від права розпоряджатися власним життям на найближчі п’ять років. Пізніше я бачив його з Дузеном — вони обговорювали лінійку бостонських відбиваючих. Говорив лише Ду, а малий слухав. По-моєму, навіть не поставив жодного запитання — і правильно зробив. Якби хлопчина наважився розкрити рота, Денні, певно, голову б йому відірвав.

Десь за годину до гри я зайшов до Джо в офіс і поглянув на лайн-ап. Джо поставив малого восьмим, що зовсім мене не здивувало. Над нашими головами наростало ревіння і галас, було чути тупотіння ніг на трибунах. У День Відкриття натовпи вболівальників завжди приходять рано. Від цих звуків у мене почався мандраж, і я бачив, що Джерсієць Джо відчуває те саме. Його попільничка вже була переповненою.

— Він не такий бугай, як я сподівався, — мовив він, вказуючи на ім’я Блейклі в списку. — Дай Бог, щоб його з поля не винесли.

— Маккаслін часом не знайшов когось іншого?

— Можливо. Він розмовляв із дружиною Г’юбі Ретнера, але Г’юбі зараз на риболовлі, у якомусь Зажоп’ї десь у Вісконсині. Поза зоною досяжності до наступного тижня.

— Кеп, Г’юбі Ретнеру вже сорок три.

— Кажеш, наче це для мене новина. Але жебраки не вибирають. І, якщо чесно, як по-твоєму, чи довго протягне пацан у Головній Лізі?

— Боюся, він тут довго не затримається, — сказав я. — Та є в ньому щось таке, чого не було у Фарадея.

— І що ж це може бути таке?

— Не втямлю. Проте якби ти тільки побачив його, коли він стояв там, за домом, і видивлявся центр поля, то був би кращої думки про нього. Здавалося, наче він міркує: «А все не так страшно, як я думав».

— Він дізнається, наскільки все страшно, після першої ж подачі Айка Делока, — промовив Джо та запалив цигарку. Він затягнувся і зайшовся сухим кашлем. — Час уже кидати ці «Лакі Страйк». «Навіть не закашляєшся», аякже![187] Закладаюся на двадцять грьобаних баксів, що малий пропустить перший же кручений м’яч Денні Ду між ногами. А тоді Денні засмутиться — ти знаєш, як воно буває, коли хтось просирає його подачу, — і Бостон буде на коні.

— О, та ти прямо втілення оптимізму, — кажу я.

Він протягнув мені руку.

— Двадцять баксів. Парі.

І оскільки я знав, що він просто намагався розрядити атмосферу, то потис йому руку. Ту двадцятку я таки виграв, адже легенда про Біллі «Блокаду» народилася саме того дня.

Не скажу, що він показав хорошу гру, бо він її і не показував. Відмінно грав Ду. Та вже перша подача — Френку Мельзоне — була крученою, і малий дуже вправно прийняв її. Ба, навіть більше. На якийсь міліметр м’яч вилетів за межі поля, і я ніколи не бачив, щоб кетчер так швидко відсмикнув руку, навіть Йоґі[188]. Суддя оголосив страйк, і тепер уже ми були на коні — до того, як Вільямс вибив сольний хоум-ран у п’ятому інінґу[189]. Ми зрівняли рахунок у шостому, коли Бен Вінсент відправив одного в аут. У сьомий ми вийшли з ранером на другій базі — гадаю, то був Барбаріно, — з двома аутами та новачком у домі. Він уже втретє ставав на биту. Перший раз він заробив аут, бо ловив ґав, а другий — хоч і замахнувся, але все одно промазав. Делок добряче його надурив того разу, виставив малого на посміховисько, і, певно, вперше й востаннє за весь час, коли він носив форму «Титанів», трибуни обсвистали хлопчика.

Малий виходив на биту, а я дивився на Джо. Дивився, як він сидів біля кулера з водою, витріщався на свої черевики та хитав головою. Навіть якщо хлопчина заробить пробіг, наступним був Ду. А Ду навіть за повільної подачі й софтбольний м’яч ракеткою не відіб’є. З нього був хрінуватий бетер[190].

Не нагнітатиму атмосферу; зрештою, це ж не комікс про спорт для дітлахів. Хто б там не сказав, що життя часом наслідує мистецтво, а він мав рацію — саме так було того дня. Рахунок дійшов до трьох проти двох. Делок знову виконав сінкер[191], завдяки якому надурив малого перший раз, і щоб я скис, коли малий знову не попався на цей трюк. От тільки цього разу бевзем виявився сам Делок. Малий відбив м’яча біля самих ніг, наче він грав у гольф, як любив це робити Еллі Говард[192], і направив його в розріз між гравцями. Я махнув ранеру, й ми знову вийшли вперед — два до одного.

Усі в єдиному пориві повскакували на ноги, заволали на всю горлянку, та здавалося, що малий навіть не чув їхніх криків. Просто стояв на другій базі, струшуючи пил зі штанів. Він не стояв там надто довго, бо Ду трьома подачами відправили в страйк-аут, і він швиргонув биту так, як і завжди в такій ситуації.