Розділ «Частина VII»

— Про твою дівчину Лайзу,— зосереджено розповіла вона.

Вона вивчала мої очі, бо була не певна, чи переступила межу, чи ні.

— Це тому, що твій хлопець теж помер від передозування?

— Так,— підтвердила вона, опускаючи погляд, а потім знову швидко його підводячи, щоб поглянути на Вінсона.

— Усе гаразд,— заспокоїв я.

Вона обернулася до мене.

— Коли я про це почула,— провадила вона,— то була шокована. Ми лише раз зустрілися, але це було неначе удар у живіт, знаєш?

— Для мене також. Як ти тримаєшся ?

— Який у мене вигляд?

Вона набрала трохи ваги, а на щоках з’явився здоровий рожевий рум’янець. Її неймовірні очі, блакитне сяйво крізь блакитний лід, були ясні. Її руки, які під час наших попередніх зустрічей вона постійно викручувала, лежали спокійно, неначе сплячі кошенята в неї на колінах.

На ній була небесно-синя футболка, чоловічий жилет і збляклі джинси. Вона була босоніж. Не було ні прикрас, ні макіяжу. На овальному обличчі вирізнялися сильний ніс і повні губи.

— Ти дуже вродлива,— сказав я.

Вона насупилася. Може, вирішила, що я до неї клеюся.

— Я до тебе не клеюся,— невимушено розсміявсь я.— Я зайнятий, на це життя і на багато інших, минулих і прийдешніх.

— Справді? Ти знову когось знайшов, після...

— До. І після. Так.

— І ти маєш з кимсь зв’язок? Як і раніше?

— О так. Але не як раніше.

— Краще?

— Краще. І для тебе також усе зміниться на краще.