Розділ «Частина II»

Розділ 9

Історії про рани від семи воєн і про боротьбу за владу ринули потоком з нотатника, що лежав на моєму робочому столі.

Іранський професор, дослідник праісламських текстів, який урятувався від чисток Іранської революційної гвардії, тепер потребував абсолютно нового пакета документів: фальшивого свідоцтва про народження, фальшивих міжнародних водійських прав, банківських документів і фальшивого паспорта, заповненого автентичними візами за останні два роки. Усі документи мали бути достатньо доброї якості, щоб пройти ретельну перевірку і відкрити клієнтові дорогу на борт літака. Досягнувши місця призначення, він планував позбутися документів і попросити притулку.

Його тіло пошрамували сліди від тортур, але він мусив ризикувати з фальшивими документами, бо жодна юридична установа не видала б справжніх, за винятком тієї установи, яка хотіла знову взяти його в кайдани.

Нігерієць, активіст народу огоні[47], який виступав проти змови можновладців і нафтових компаній з метою розробки ресурсів огоні, у результаті став мішенню. Він пережив замах на вбивство і прибув до Бомбея у трюмі фрахтувальника, без документів, але з грошима від прибічників його громади. Він підкупив портових службовців, які за процедурою скерували його до нас. Йому була необхідна нова особистість, підкріплена паспортом громадянина іншої держави, щоб убезпечити його.

Тібетський націоналіст утік з китайського трудового табору, пробравшись до Індії засніженими гірськими вершинами. Він потрапив до Бомбея, де тібетські вигнанці забезпечили його грошима та звернулися до санджайської компанії по нові документи для нього.

А ще були інші — афганець, громадянин Іраку, курдський активіст, сомалієць, ще двоє чоловіків зі Шрі-Ланки. Кожен з них намагався уникнути, утекти або пережити криваві війни, яких вони не починали і в яких не могли боротися.

Але війни не сприяють гарному бізнесу, а ми працювали не лише на хороших хлопців. Санджайська компанія була експлуататором рівних можливостей. Ми також обслуговували нечесних бізнесменів, які хотіли приховати свої прибутки, горлорізів, які потребували нової репутації, щоб і її зруйнувати, генералів-дезертирів і людей, які інсценували власну смерть, і вони завжди купували собі місця на початку списку.

А збоку лежав ще один паспорт. Це було канадське посвідчення з моїм автографом і новою візою у Шрі-Ланку. До нього додавалося кореспондентське посвідчення інформаційного агентства «Ройтерз».

Поки я готував документи, які дозволяли іншим утекти від воєн і диктаторських режимів, я також виготовив документа, що допоможе мені потрапити в гущавину конфлікту, який забрав десятки тисяч життів.

— Ти справді все це читаєш? — запитав мій новий асистент, беручи біографічні нотатки, що були підготовлені для нас активістом народу огоні.

— Угу.

— Повністю все?

— Угу.

— Насправді? Я хочу сказати... там є доволі жахливі факти, друже.

— Що є, те є, Фарзаде,— відповів я, не відриваючи погляду від документів.

— Я маю на увазі, що це навіть гірше за газети.

— Усе це є в газетах, якщо ти читатимеш не лише звіти фондового ринку та спортивну рубрику,— сказав я, і далі на нього не дивлячись.