Розділ 26
Після відпочинку й підготовки, ми поїхали по гарячій мусонній трасі, між лісовозами, завантаженими високими однобокими в’язками, що загрожували впасти на кожному вигині дороги. Я радів поїздці, а також тому, що Абдулла гнав. Мені потрібна була швидкість. Проміжки часу для обгону машин були настільки короткі, що напруженість притлумлювала біль. Я знав, що біль повернеться. Біль можна відстрочити, але не заперечити. «Після поїздки нехай повертається,— подумав я.— Біль — це лише доказ життя».
За дві години ми досягай спуску, що вів до національного парку «Санджай Ганді». Ми оплатили вхід і розпочали довгу повільну подорож крізь густий ліс біля підніжжя гори. Звивиста дорога, що вела до найвищої верхівки заповідника, була на диво в доброму стані. Нещодавні шторми обтрусили гілки з дерев, які росли біля дороги, але місцеві лісові жителі, чиї хати й самобудовні поселення виднілися тут і там крізь прогалини в пишному підліску, швидко позбирали їх на розпал.
Ми проминали гурти жінок, одягнених у квітчасті сарі, які йшли рядочком і несли на головах в’язки гілок. Малеча також тягла тріски й купки гілок, дрібочучи за жінками.
Парк був наповнений диким, мокрим від дощу життям. Бур’яни виросли аж до плечей, лози корчились і звивались навколо віття. У кожному вогкому затінку розросталися кущі, мох і лишайники. Рожеві, темно-сині й жовті, наче в стилі Ван Гога, дикі квіти розтяглися на листяному заболоченому килимі лісу. Листочки, почервонілі після дощу, встелили дорогу, наче пелюстки на подвір’ї храму. Повітря просочували земляні аромати з духом старої кори, що сочилися з кожного промоклого стебла, гілочки і стовбура.
Мавпи проводили свої зібрання просто на дорозі, але розбігалися, почувши нас. Перебравшись на найближчі виступи та камінці, вони сиділи з гримасами мавпячої образи через наше втручання.
Коли один справді великий гурт мавп зник у деревах, злякавши мене, Абдулла зловив мій погляд і дозволив собі рідкісну посмішку.
Він був найхоробрішим і найвірнішим чоловіком серед усіх моїх знайомих. Він був жорсткий з іншими, але набагато жорсткіший із собою. І йому була притаманна впевненість, якою всі захоплювалися і якій заздрили.
Великий квадратний лоб нависав над допитливою дугою його брів. Велика чорна борода затуляла все, за винятком рота. Глибоко посаджені очі кольору меду в глиняній посудині були сумні: занадто сумні й добрі для широкого гордого носа, високих вилиць і міцної щелепи, які дарували його обличчю той грізний вигляд.
Абдулла знову відростив волосся. Воно спадало на широкі міцні плечі гривою, що додавала сили його довгим рукам і ногам.
Його обличчя, його особистість і характер вели людей за собою на війну. Але щось особливе — скромна потайливість чи обережна мудрість утримували його подалі від влади, яку так нав’язували деякі члени санджайської компанії. Його благали, але він відмовлявся ставати на чолі. І звісно ж, це змушувало їх наполягати ще більше.
Я їхав по тій лісовій дорозі разом з Абдуллою, люблячи його, боячись його і боячись за себе у разі його втрати, замість думати про бійку і як вона могла відбитися на моєму тілі, а ще більше на глузді.
Коли ми дісталися розчищеної гравійної стоянки біля підніжжя гори й зупинили свої мотоцикли, я почув у голові голос Конкенона.
«Диявол на тебе запав, хлопче».
— З тобою все гаразд, Ліне, брате?
— Так.
Я помітив телефон на стійці невеличкої крамниці.
— Будемо ще раз телефонувати Санджаю?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V“ на сторінці 1. Приємного читання.