Розділ «Частина VII»

— Тут, принаймні зараз.

— Добре,— посміхнувся він.— Добре. Немає відмінності між цими двома визначеннями. Усе є умовним і водночас істотним.

— Не розумію. Пробач.

— Давай коротше,— вирішив він, ще раз нагинаючись,— тому що я починаю розпорошуватися на цю сократично-фрейдівською-питально-запитальною фігню. Хадербгай її обожнював, хай його душа спочиває в мирі, але я вважаю за краще зняти цей тягар з грудей, а потім розпочати дискусію. Тобі таке підходить?

— А... так. Звісно. Прошу, продовжуй.

— Ну добре, ось воно. Я вірю, що кожен існуючий атом має ряд характеристик і наділяється ними завдяки світлу під час миті Великого вибуху. Поміж цих характеристик є і позитивні характеристики. Усе, що існує у формі атомів, має низку позитивних характеристик.

— Усе?

— Чому ти висловлюєш такі сумнівні речі?

— Сумнівні чи повні сумнівів, Ідрисе?

Він розкинувся у кріслі й потягнувся по чилум.

— То ти й у собі теж сумніваєшся ?

Справді? Звісно ж, так. Я пропав: я один з пропащих.

— Так.

— Чому?

— На цю мить — так, бо не розплачуюся за свої вчинки.

— І це тебе турбує?

— Дуже. Я лише вніс аванс. Муситиму заплатити решту рано чи пізно, так чи так, і, мабуть, з відсотками.

— Ти вже можеш платити за все і навіть не здогадуватися.

Він усміхався, навіюючи мені лагідний спокій.

— Може й так,— погодився я.— Але не думаю, що достатньо.