Розділ «Частина VII»

— Але життя інколи може бути таким лайном,— зауважила вона, знову дивлячись на мене.

— Життя хороше, навіть погані речі. Бо воно — кров твого серця, а ще прекрасні хвилини прекрасних речей. Я письменник. Маю вірити в силу кохання. Самогубство — це не варіант.

— Не для тебе.

— І не для тебе. Якщо думаєш про це, то можеш також трохи пометикувати про той факт, що ти не маєш права відбирати власне життя. Ніхто не має.

— Чому ні? — запитала Ранвей-як-подіум, широко й невинно розплющивши очі.

— Ранвей, подумай про це так: чи божевільний має право вбивати незнайомця?

— Ні.

— Ні. А коли суїцид у тебе в голові, хіба ти не стаєш божевільною, а також незнайомцем у небезпеці від шкоди, якої можеш завдати власноруч? Незважаючи на те, як усе погано, ти не маєш права вбивати незнайомку, якою можеш стати в майбутньому. Решта твого життя твердитиме тієї миті, що це не варіант.

— Але хіба тобі ніколи не буває сумно? — не могла заспокоїтися вона.

Вона говорила настільки палко, що мені хотілося її обійняти.

— Звісно. Це стається з усіма. Але ти юна, і твоє життя таке насичене! Це склад хвилин. Ми не маємо права їх знищувати, ба навіть розбазарювати, як я. Ми лише маємо право їх переживати. Тож викинь це лайно з голови. Не варіант, гаразд? І не піддавайся стресу. Це мине. Вінсон — гарний хлопчина. Він чекатиме скільки потрібно, щоб ти вирішила і розібралася зі своїми почуттями, хай які вони будуть. Усе мине. Піднімайся і бийся.

— Ти маєш рацію, я знаю, але інколи хмара довго відходить від сонця.

— Ти дуже мила і надто серйозна дівчина, яка пройшла крізь ті самі охоплені вогнем двері, що і я. Це тебе пошарпало, так само як і мене. Ти непогано тримаєшся. Ти чудово тримаєшся. Поглянь на мене. Я бігав по місту, нариваючись на прочуханку від копів. Ти в набагато кращому стані, ніж була під час нашої останньої зустрічі. Поспілкуйся з Ідрисом, перш ніж піти. Він класний.

— Ти — злочинець,— заявила вона.

То був факт.

— Е... так.

— Чи може жінка не з твого оточення кохати злочинця? Ти таке зустрічав?

Зустрічав, але лише інколи.

— Е... так.

Вона не надто вірила, а я не бажав переконувати.