Розділ «Частина VII»

— Ми-таки не проґавили.

Коли червоне мерехтіння сонця почало ховатися, промені світла влучили в орнамент на верхівці церковного шпиля.

З нашого місця я не міг точно роздивитися той орнамент — хрест, чи то хрест у колі, але кілька митей світло випромінювалося зі спису ореолом кольорового сяйва, заливаючи всі будинки й будівлі в долині.

Потім сяйво розчинилось у вечірньому серпанку, і сонце заснуло.

— Неймовірно,— сказав я,— Коли ти знайшов це місце?

— Учора,— блиснув зубами він, повертаючись до табору і свого захищеного мудреця.— Я не міг дочекатися, щоб показати тобі. Не знаю, як довго це триватиме. Може, ще день чи два, поки німб зникне.

Розділ 43

Коли ми приєдналися до групи на столовій горі, то там були Стюарт Вінсон і Ранвей, які розмовляли з Ідрисом, сидячи на тих самих стільцях, де я сидів раніше. Як там казав Ідрис? Прийде якийсь гарний милий хлопчина з проблемою, яка стосуватиметься його дівчини і яку я змушений буду вислуховувати.

Я залишив їх наодинці й зайнявся прибиранням кухні. Я саме мив тарілки, коли до мене приєдналися Вінсон і Ранвей. Дівчина знайшла кухонного рушника і почала витирати тарілки. Свічки на підставках, неначе ті воскові фігурки гір, запалили все навколо жовтим сяйвом. Вінсон споглядав за нами зі входу. Ранвей звернула на нього свої очі блакитного льоду. Він підскочив і почав ховати висушені тарілки.

— Знаєш,— звернувсь я до дівчини,— в англійській мові існує альтернатива слову Ранвей-як-злітна-смуга. Ти також можеш бути Ранвей-як-подіум.

— Я надаю перевагу аеропортам,— відрізала вона.— Але дякую за пропозицію. Я бачилася з Карлою.

— Ага?

— Я б хотіла тобі про це розповісти, але наодинці. Тут є де поговорити?

— Мабуть. Звісно.

— Стюарте,— сказала вона, віддаючи Вінсону рушника.— Я розмовлятиму з Ліном, і це надовго. Знайдеш мене через двадцять хвилин.

Я витер руки і повів її з відкритої кухні до поваленого дерева, яке багато хто використовував як місце для читання або розмови. Ми були там самі. Я глянув на Вінсона посеред відкритої кухні: він задоволено мив тарілки.

— Я збрехала,— зізналася Ранвей.

— Про що?

— Карла не казала і не робила нічого, що потрібно було б розповідати тобі наодинці. Карла лише просила передати, що ви незабаром побачитесь і що вона продовжує вірити, а ще щодня змінює віру, про всяк випадок.

— Оце так,— посміхнувся я.— А про що ти хочеш поговорити, Ранвей?