Розділ «Частина VI»

— Забудь про Лайзу. Принаймні у моїй присутності. Я тільки-но освідчилася тобі. Я ніколи не казала цього жодному іншому чоловікові. Якби ти не був настільки онімілий від провини, то відреагував би якось.

Я поцілував її, вклавши все, що мав, і все, чим був, і все, чого хотів.

— Уже краще,— вирішила вона, знову ніжно мене відштовхуючи.— Цієї миті я вже чекаю не дочекаюся свого коханця, але потребую свого друга, поки чекаю. Забагато подій. Ти маєш про все дізнатися, Шантараме, і почати довіряти. Треба, щоб ти мені вірив, бо зараз я не зможу всього розповісти. Аж поки все не закінчиться.

— Чому ні?

— Тому,— посміхнулася вона.— Бо ти допитливий і вірний. І деякі речі, які можеш про мене почути, поки все це не закінчиться, можуть здатися божевільними, ба й гірше, тож тут необхідна віра.

Вона говорила серйозно. Вона говорила абсолютно щиро, ніяких ігор чи трюків. Це було спокусливо, чудово й лячно. Я це в ній обожнював. «Уяви таке,— подумав я,— назавжди».

Вона схопила мене за сорочку і притягнула моє обличчя зовсім близько до свого.

— Поглянь у мої ферзі та скажи, що все зрозумів,— наказала вона.— Бо знаєш, що я тебе кохаю, але зараз стільки всього відбувається, що терпіти драму свого коханого — це вже занадто. Тож, знаєш, скажи мені, що все зрозумієш.

— Усе буде гаразд,— запевнив я, пірнаючи в ту водойму, ту зелену лагуну, таку близьку і таку глибоку.

— Добре,— сказала вона.— А тепер вимітайся.

— Ти серйозно? — здивувався я, трохи зависнувши.

— Ні, я просто кажу це, поки можу.

— Але я...

Ми підійшли до дверей, і вона виштовхала мене в коридор без поцілунку, не обійнявши, не потиснувши руки. Двері зачинилися, і я самотою пішов мармуровими коридорами готелю.

Що відбувалося? Щось було не так. Усе було не так.

Я бігом повернувся до її дверей і подзвонив. Вона негайно відчинила, злякавши мене.

— Дивись,— почав я, намагаючись швидко все пояснити.— Це ти. Це завжди була ти, ще з першої нашої...

— ...зустрічі посеред вулиці,— втрутилась вона, обіпершись об одвірок.— Ти йшов усміхнений і саме мав потрапити під автобус. Я пам’ятаю, що ти усміхався до малого на тротуарі. А в тебе під ногами стрибав собака. Ти чув про таро?

— Це китайська банда, так?

Вона щасливо захихотіла. Я почув пісню храмового дзвону.