Розділ «Частина VI»

— Стули рота,— сказала Карла.

Я стулив рота. Вона запалила другий косяк і передала мені. Попрямувала до невеличкого бару, прихопила кілька шматочків льоду з відерця і заповнила новий келих на три чверті.

— Спочатку потрібно покласти льоду,— розповіла вона, повільно наливаючи горілку на лід,— і обережно додати «Щасливої Мері».

Вона зробила ковток.

— Ох,— зітхнула вона.— Уже краще.

Вона довго все обдумувала.

— Це був збіса довгий день,— розповіла вона стелі.

— Карло, що сталося з Ранджитом?

Вона блиснула поглядом з розлюченої частини своєї жіночої божественності. Моє серце похололо в грудях. Вона була надзвичайна.

— Що ти сказав?

Вона скреготнула зубами, неначе напоказ.

— Ти нарешті визирнув крізь полуду своєї туги, щоб запитати мене, через що проходжу я? Якраз такі моменти, Ліне, і додають фразі «Пішов ти» ваги.

— Агов. Раніше я не питав про Ранджита і чому ти його покинула, бо думав, що це очевидно. Він — придурок. Мені просто цікаво, чи було це щось конкретне. Він тобі погрожував?

Карла зареготалася, дуже сильно, і поставила келих. Підійшла до мене.

— Встань, Шантараме,— зажадала вона.

Я підвівся. Вона поклала пальці мені на джинси, схопила за пояс. Підтягнула мене ближче.

— Інколи,— мовила вона, не посміхаючись,— я просто не знаю, що з тобою робити.

У мене було кілька пропозицій, але не вистачило часу їх озвучити. Вона штовхнула мене назад на диван і сіла поруч.

— Для нас минув тиждень по смерті Лайзи,— пояснила вона.— Але для тебе це сталося лише вчора. Я це розумію. Ми всі це розуміємо. І тебе трохи лякає той факт, що ми начебто не доганяємо, як це все важливо.

— Саме так.