Розділ «Частина VI»

— Наскільки точною є твоя інформація?

— Його бачили там сьогодні о третій.

— Де він зараз?

— У будинку, яким володіють скорпіони.

— На Марін-Лайнз-роуд?

— Так. Звідки ти знаєш?

— Я прослідкував за Вішну та його хлопцями до цього місця, потому вони мене віддухопелили. Це одна з їхніх точок.

— Що ти збираєшся робити?

— Я збираюся підійти до дверей і подзвонити.

— З ручною гранатою? — метикуючи, запитав Дідьє.

— Ні. Ти зателефонуєш Вішну і повідомиш, що я навідаю його сьогодні о десятій.

— Чому ти вважаєш, що в мене є телефонний номер Вішну?

— Дідьє,— зітхнув я.

— Ой, ну добре, Дідьє має будь-який номер, звісно ж, або може його знайти. Але невже ти думаєш, що буде безпечно просто зайти до левиного лігва?

— Думаю, він захоче поговорити. Він говіркий хлопець.

— Що змушує тебе вважати, неначе він захоче з тобою розмовляти? Не ображайся...

— Не ображаюся. Я пішов із санджайської компанії і досі живий. Він захоче зі мною поспілкуватися.

— Ну, гаразд,— сказав він.— Я зателефоную.

Я спостерігав, як він повернувся до готелю і покликав одного з сикхських швейцарів. Чоловік перетнув подвір’я і підійшов до мого мотоцикла.

— Так, баба? — запитав він, простягаючи руку.