Розділ «Частина VI»

— Заткайся. Поцілуй мене.

— Що?

— Поцілуй мене.

Вона обхопила рукою мене за шию і з’єднала наші вуста в ніжному короткому поцілунку, а потім знову відштовхнула мене.

— Розумієш, це не стосується Ранджита і не стосується Лайзи. Я знаю, що твоє серце не може всього цього відпустити, бо знаю тебе і кохаю. Це...

— Ти мене кохаєш?

— Хіба я тільки-но цього не сказала? Я створена для тебе, а ти створений для мене. Я зрозуміла це ще першої секунди, коли побачила тебе на горі.

— Я...

— Але я також знаю всі твої слабкості. У нас є кілька спільних слабкостей, які завжди є добрим стартом для будь-яких стосунків. Але я...

— Стосунків?

— То про що ж ми тут говоримо, Шантараме, як не про нас?

— Я...

— Назад до твоїх слабинок. Ми маємо...

— Ти — моя єдина слабкість, Карло.

— Я — твоя сила. Ну, мені здається, що принаймні її більша частина, на цю мить. Твої слабкості — це те, що ти шмагаєш себе провиною і забруднюєш соромом. Я чекала, поки ти еволюціонуєш, виростеш і переростеш це все.

— Ну...

— Ти прогресуєш,— запевнила вона, зупиняючи мене піднятою рукою.— Це безсумнівно. Але ще далеко. У тебе є проблеми з самооцінкою...

— Недаремні.

— Кумедно. Але все гаразд. Проблеми з самооцінкою? Це запросто. Нічого такого, що ми не зможемо виправити. Я маю вбивчі нахили. Ніхто не ідеальний. Але Лайза померла, і ніяка кількість самобичування її не поверне. Якби це було можливо, то я б допомогла і сама тебе відшмагала. Я й так можу це зробити, якщо ти з цим не покінчиш.

— Гаразд, тільки я трохи втратив нитку розмови.