Розділ «Частина X»

«Гаразд,— подумав я.— Тепер я все зрозумів».

— Тауреже, я усвідомлюю, що ти проводиш наді мною психологічні експерименти. Було б добре, якби ти й мене до них підключив, щоб ми могли дійти до суті разом.

Він любив веселитися, каральний психоаналітик, і мав своєрідний сміх, високий і уривчастий, який ніколи не змінював висоти чи тону. Не було для нього чогось більш смішного, а чогось менш смішного, й він ніколи не пирхав, не хихикав, не мінявся.

«Сміх і хода про все тобі розкажуть» — колись казав мені Дідьє.

— Як би я хотів улаштувати ще бодай одну таку розмову,— сказав Таурег.— Ти справді маєш рацію. Це був ще один невеличкий експеримент. Пробач.

— Зупини свої експерименти, Тауреже.

— Зупиню, зупиню,— розсміявся він.— Тут нечасто бувають гості, розумієш, і останнім часом я не виходжу з будинку. Я сумую... за польовими дослідженнями. То мені продовжувати розповідь про ірландця?

— Будь ласка.

— Він разом з Абдуллою убив людину.

— Він... що?

— Узагалі-то, загинуло багато людей,— розповідав Таурег.

Цього не могло бути. Я не хотів у таке вірити.

— Як ти про це дізнався?

Він нахмурив брови, вагаючись на березі збентеження і готуючись щомиті розреготатися.

— Люди мені багато чого розповідають,— нагадав він.

— Гаразд, знаєш, Тауреже, далі розповідати не потрібно. Абдулла розкриє мені решту.

— Зачекай! Не будь таким нетерплячим. Цю інформацію мені повідомили, а не видали під натиском, і ти маєш знати таке про Абдуллу.

— Я не хочу розмовляти про Абдуллу, якщо його немає в кімнаті. Пробач.

— Чудово,— м’яко промовив він.— Це була ще одна невеличка перевірка. Сподіваюся, ти не образишся. Мені не вистачає жертв.

— Що це взагалі таке, Тауреже? Ти запрошуєш мене до себе додому, а тепер потрібно кодове слово лише для нормальної розмови?