Розділ «Частина X»

— Ну, добре. Що я можу для тебе зробити?

— У мене є повідомлення для вас, сер.

— Я не люблю повідомлень.

— Але ж це моя робота, сер.

— Маєш рацію. Скільки я тобі винен?

Я заплатив посильному і присів, роздивляючись послання. Я не хотів його читати. Англійці кажуть, що відсутність новин — це добрі новини. Німці кажуть, що відсутність новин — це відсутність поганих новин. У цьому я приєднуюся до німців. Щось усередині мене — і досі не знаю, воно рятує чи занапащає,— завжди твердить, що варто рвати повідомлення не читаючи, незважаючи на адресата. Інколи я до цього дослухаюся. Але я мусив прочитати послання — на той випадок, якщо це стосувалося Карли. Це був не той випадок. Повідомлення було від Близнюка Джорджа.

Дорогий Ліне, старий друже. Ми зі Скорпом пішли у джунглі. Ми шукаємо того гуру, щоб зняти прокляття. Навін дав нам гарну ниточку, тож завтра починаємо з каналів Карнатаки. Схрещуємо пальці. Люблю тебе, друже.

Я вирішив, що це радісний обнадійливий лист, тож також зрадів. Я не усвідомлював, що це був заклик про допомогу. Я кинув листа на стіл, увімкнув хороше реґі на своїй акустичній системі, й ми почали танцювати. Гадаю, що Олег гоцав лише заради забави, але, може, той усміхнений росіянин мав власних демонів, які рвалися на волю. Я думав про бійку з Конкеноном і танцював за відпущення перемоги: що здолав ворога й жалкую через це.

Місяць — наш самотній брат — фільтрує біль і шкоду від сонця і безпечно відбиває сонячне світло, не палячи й не пошкоджуючи. Ми танцювали тієї ночі в місячному світлі на терасі. Ми з Олегом співали, і горлали, і сміялися, загартовуючись перед звитягами і перед втратами. А місяць вшановував двох пропащих дурнів одного пропащого дня, поки сонячне світло очищалося небесним дзеркалом, зробленим з каміння.