Розділ «Частина X»

Любов — це завжди лотос, де б ти її не знайшов. Якби Лайза знайшла любов чи навіть радість з Кавітою Синг — дівчиною, яка завжди мені подобалась, я б за неї радів.

Невже ми стали настільки чужими, що вона не могла розповісти мені про свої стосунки з Кавітою?

Лайза завжди була непередбачуваною і завжди, принаймні трохи, незрозумілою. Але я піддавався на поцілунки і завжди її підтримував, незважаючи на викрутаси мого милого Водолія. Боліло від усвідомлення, що ми не були досить близькими. І боліло навіть більше від усвідомлення, що Кавіта могла не помилятися щодо того, що Лайза могла б зараз бути живою та щасливою, якби залишила мене раніше заради стосунків з Кавітою: якби я був відвертішим, то, може, вона б теж охоче розповідала правду.

Чесно кажучи, боліло так сильно, що я зрадів, отримавши повідомлення від Таурега. Нагода кілька годин їхати по заторах на зустріч з одним з найнебезпечніших умів цього міста.

Розділ 58

Таурег був майстром, який роками працював на компанію Хадербгая, але вже вийшов на пенсію. Він був повноцінним членом ради з правом голосу, але ніколи не приходив на збори, бо у компанії був катом.

Його завданням було забезпечувати поступливість і добувати інформацію. Це була робота, яку багато хто в компанії хотів бачити виконаною, але ніхто, крім Таурега, не бажав виконувати. Але Таурег не став катом через садистські нахили: він лише усвідомив, що має до цього талант.

Він був психіатром фройдистського напрямку в Північній Африці. Ніхто конкретно не знав де саме. Він приїхав до Бомбея і почав працювати в компанії Хадербгая. Він використовував свої навички психіатра, щоб дізнатися про найглибші страхи суб’єкта, а потім посилював ті страхи, аж поки суб’єкт не ламався. Таурег тихенько вихвалявся, що його рівень успіху кращий за справжній психоаналіз Фройда.

Я його не бачив кілька років — від часу його виходу на пенсію і переїзду до Хара. Я чув, що в нього тепер лотерейний кіоск посеред дитячої крамниці іграшок.

Будь-якого іншого дня записка про необхідність зустрічі з ним могла схвилювати мене: Таурег викликав хвилювання. Але того дня радів я чомусь тривожному, бо це відволікало.

Я поїхав на північ, до відносно глухої окраїни Хара. Бомбей розростався так швидко, що Південний Бомбей, мистецьке серце міста, почав перетворюватися на віддалений пульс активності, який бився у більшому серці — північних околицях.

Колись гола земля вже почала заростати новими житловими й комерційними комплексами. З’являлися нові фабрики одягу, творячи собі славу серед будівельного хаосу. Збудовані на скору року брендові крамниці на центральній вулиці змагалися зі збудованими на скору руку фальшиво-брендовими вуличними кіосками, що відбивались у яскравих вікнах брендових крамниць, які вони, власне, й копіювали.

Я проїжджав повз будинки й торговельні комплекси, що були наполовину збудовані, але вже розпродані, немов сама надія нарешті знайшла собі прихисток. І довгі лінії повзучого транспорту залатали ті клаптики надії на акрах амбіцій; запруджені автомобілями вулиці простягалися, неначе шрами на обличчі й чолі істоти, яка до нашого втручання була Землею.

Будинок Таурега був великий і сучасний — справжнє марокканське палаццо. Темношкірий чоловік, який відчинив двері, був схожий на бородатого професора — вченого, який неуважно шукав окуляри, що тим часом сиділи у нього на голові.

— Саламалейкум, Тауреже.

— Валейкумсалам, Шантараме,— відповів той, тягнучи мене за жилет.— Тобі справді потрібно було брати з собою мотоцикла? Заходь. Ти лякаєш моїх сусідів.

Він завів мене до будинку, переповненого арками, неначе цей дім був вуликом, а ми — бджолами.

— Сподіваюся, ти зрозумієш: спочатку я маю підвести тебе до своєї дружини, аби дізнатися, чи вона не проти твого перебування тут.

— Я... розумію.

Ми проминули кілька арок, дійшовши до місця, де другий поверх будинку зливався з високою стелею.