Лея повільним рухом відгорнула волосся із чола. Вона мовчала.
— Без сумніву, Моккові, — відповів він сам собі. — Він знайшов «убивцю» — й отримав підвищення на службі. Але важко собі уявити, щоб кримінальний директор міг виявитися настільки наївним. А може, убивцями баронеси були ті, хто спрямував його до вас? Барон фон Кепперлінґ? Ні, це неможливо із природних причин. Жоден гомосексуаліст не здатний протягом п’ятнадцяти хвилин зґвалтувати двох жінок. Окрім того, барон, згадуючи про ваш магазин як місце купівлі скорпіонів, казав правду, отож це не скидається на заздалегідь продуманий план. Коротше кажучи, вашого батька хтось підсунув Моккові. Хтось, кому було відомо, що барон колись купував у вас скорпіонів, і хто знав про психічну хворобу вашого батька. Цей «хтось» в особі вашого батька знайшов ідеального офірного цапа. Хто міг знати про скорпіонів і батькову епілепсію? Подумайте! Чи приходив до вас хтось окрім Мокка і розпитував вашого батька про алібі? Може, який-небудь приватний детектив, як-от я?
Лея Фрідлендер лягла на бік і обперла голову на зігнуту в лікті руку. У кутику її вуст диміла цигарка.
— Якщо я вам скажу, ви помрете, — тихо засміялася вона. — Мої слова можуть стати для вас смертним вироком.
Вона відкинулася на спину й заплющила очі, цигарка випала з її нафарбованих вуст і покотилася по простирадлу. Анвальдт швидким рухом укинув її до порцелянової миски. Він хотів було підвестися з дивана, коли Лея повисла в нього на шиї. Хоч-не-хоч, він ліг біля неї. Вони лежали долілиць, поруч, і Анвальдтова щока торкалася її гладенького плеча. Лея поклала чоловікову руку собі на спину й прошепотіла йому на вухо:
— Ви загинете. Але зараз ви мій клієнт. Тож робіть своє. Час закінчується...
Для Леї Фрідлендер час і справді скінчився. Вона заснула. Анвальдт поклав нерухому дівчину на спину й відкрив їй повіки. Її очі закотилися. Якусь мить він змагався з бажанням, що охопило його. Врешті опанував себе, підвівся, зняв краватку й розіпнув до пояса сорочку. Трохи охоловши, вийшов до передпокою, а звідти до єдиної кімнати, яку він ще не оглянув: до вітальні, захаращеної меблями в чорних чохлах. Тут панувала приємна прохолода — вікна виходили на подвір’я. Двері вели до кухні. Служниці й слід прохолов. Скрізь — гори брудного посуду й пляшок з-під пива та лимонаду. (І що лишень робить служниця в цьому домі? Хіба що знімається у фільмах разом з хазяйкою...). Він узяв один із чистих кухлів і наповнив його до половини водою. З кухлем у руці увійшов до кімнати без вікон, якою закінчувалася ця нетипова анфілада. (Комірчина? Кімната служниці?). Майже всю кімнатку заповнювало залізне ліжко, вигадливий письмовий стіл і туалетний столик з майстерно вигнутою лампою. На письмовому столі лежало з десяток книжок, обгорнутих вибляклим зеленим коленкором. На корінцях видніли назви, тиснені срібними літерами. Одна була без назви, і це найдужче зацікавило Анвальдта. Розкрив її. Грубий зошит був наполовину заповнений великими заокругленими літерами. На титульній сторінці було старанно виведено: «Лея Фрідлендер. Щоденник». Він скинув черевики, влігся на ліжко й поринув у читання. Це не був звичайний щоденник, скорше, недавно написані спогади дитинства і юності.
Анвальдт порівнював власну уяву до обертової сцени в театрі. Читаючи, він часто й напрочуд реально уявляв собі написане. Так, гортаючи нещодавно щоденники Ґустава Нахтіґаля[33], він відчував під ногами розпечений пісок пустелі, а в обличчя йому вдаряв сморід від верблюдів та провідників з племені тіббу. Щойно він відривав погляд від тексту, завіса падала, уявні декорації зникали. Та варто було повернутися до книжки, і все поверталося, над ним знову стояло палюче сонце Сахари.
Він і зараз бачив те, про що читав: парк і сонце, що пробивалися крізь листя дерев. Промені сонця вигравали на мереживі сукенок молодих матерів, біля яких бігали маленькі дівчатка. Вони зазирали матерям у вічі й тулилися голівками до їхніх рук. Поряд із ними прогулювалася вродлива дівчина з огрядним батьком, який дріботів, подумки проклинаючи чоловіків, що кидали хтиві погляди на його дочку. Анвальдт заплющив очі й улігся зручніше. Його погляд спинився на якійсь картині на стіні, а тоді він знову повернувся до сторінок щоденника.
Тепер він бачив темне подвір’я. Маленька дівчинка впала з перекладини, на якій витріпували килими, й закричала: «Мамо!» Підійшов батько й пригорнув малу. Від нього звично пахло тютюном. Батьківський носовичок розмазував сльози по її щічках.
У кухні почувся якийсь галас. Він визирнув. Великий чорний кіт повагом походжав підвіконням. Заспокоївшись, Анвальдт повернувся до читання.
Декорації, у які він зараз удивлявся, були трохи нечіткі. Густа зелень заповнювала картину щільними плямами. Ліс. Листя дерев звисало над головами двох маленьких істот, що невпевнено йшли стежкою, тримаючись за руки. Хворі створіння, зігнуті, згорблені, прибиті темною зеленню лісу, пригнічені вологою моху, шорстким доторком трави. То була не уява. Анвальдт удивлявся в картину, що висіла над ліжком. Прочитав табличку, прикріплену до рами: «Хаїм Сутін. Вигнані діти»[34].
Він притулив палаюче обличчя до билець ліжка. Глянув на годинника. Була майже сьома. Насилу підвівшись, він повернувся до «ательє».
Лея Фрідлендер прокинулася від наркотичного сну й лежала на дивані, широко розкинувши ноги.
— Ви заплатили? — вона силувано всміхнулася до нього.
Анвальдт витяг з гаманця двадцятимарковий папірець. Дівчина потягнулася, аж суглоби хруснули. Ворухнула кілька разів головою й тихенько писнула.
— Будь ласка, йдіть уже... — вона благально дивилася на нього, під очима темніли синці. — Мені погано...
Анвальдт застебнув сорочку, зав’язав краватку й надяг піджака. Якусь хвилину обмахував себе капелюхом.
— Ви пам’ятаєте, про що ми говорили, про що я вас запитував? Перед ким ви намагалися мене застерегти?
— Не мучте мене! Прийдіть післязавтра о цій самій годині... — вона підтягнула коліна до підборіддя безпорадним рухом маленької дівчинки, намагаючись опанувати конвульсії, що струшували й тілом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у Бреслау» автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV“ на сторінці 4. Приємного читання.
TextBook