— Зустрінемося на вокзалі на Фрідріх-штрасе о восьмій вечора, третій перон. Тоді я розповім тобі про кілька важливих деталей. Ось тобі п’ятдесят марок і щоб завтра мав порядний вигляд. Повернеш, коли облаштуєшся в Бреслау.
Берлін, того ж таки 5 липня 1934 року.
Восьма година вечора
Анвальдт з’явився вчасно. Він був чистий, поголений і — найголовніше — тверезий. Одягнений у новий легкий світло-бежевий костюм і відповідно дібрану краватку. У руці тримав потертого портфеля й парасоля. Насунутий трохи набакир капелюх робив його схожим на одного американського актора, прізвища якого фон Ґрапперсдорф не пригадував.
— Ось так. Тепер ви виглядаєте по-людськи. — Комісар підійшов до свого колишнього працівника й принюхався. — Ану, дихніть!
Анвальдт виконав наказ.
— Жодного пива? — фон Ґрапперсдорф аж не повірив.
— Жодного.
Комісар узяв його під руку й вони попрямували вздовж перону. Паротяг викидав клуби пари.
— Вислухайте мене уважно. Мені невідомо, що ви повинні зробити в Бреслау, але це важке й небезпечне завдання. Винагорода, яку ви отримаєте, дозволить вам не працювати до кінця життя. Тоді ви зможете напитися як свиня, але під час перебування в Бреслау — жодної краплини... Зрозуміло? — фон Ґрапперсдорф щиро розсміявся. — Мушу визнати, я відраджував Мюльгауза, мого старого бреславського друга. Але той затявся. Не знаю, чому. Може, десь чув, що ви були гарним поліцейським... Та повернімось до справи. У вашому розпорядженні ціле купе. Проведіть час приємно. А ось і прощальний подарунок від колег. Чудово допомагає від похмілля.
Він поманив пальцем.
До них підійшла струнка брюнетка в кокетливому капелюшку. Вона простягла Анвальдтові аркушика з написом: «Я — подарунок від колег. Бувай здоров і завітай ще колись до Берліна».
Анвальдт роззирнувся. За кіоском з морозивом і лимонадом угледів веселі обличчя товаришів, які корчили дурнуваті гримаси й показували непристойні жести. Анвальдт знітився. Брюнетка — анітрохи.
Бреслау, п’ятниця 6 липня 1934 року.
Пів на шосту пополудні
Кримінальний директор Ебергард Мокк готувався до поїздки в Цоппот[20], де він збирався провести двотижневу відпустку. Потяг від’їжджав за дві години, тож не було нічого дивного в тому, що у квартирі панував жахливий безлад. Моккова дружина почувалася в ньому, наче риба у воді. Низенька повна блондинка голосно віддавала слугам короткі розпорядження. Мокк, нудьгуючи, сидів у фотелі й слухав радіо. Він саме шукав іншу хвилю, аж тут подзвонив телефон.
— Це резиденція барона фон дер Мальтена, — почувся голос камердинера Маттіаса. — Пан барон чекає на вас, пане кримінальний директоре, якомога швидше.
Не припиняючи пошуків радіохвилі, кримінальний директор спокійно промовив:
— Слухай-но ти, фамулусе[21], якщо пан барон хоче зі мною зустрітися, нехай сам про це потурбується «якомога швидше», бо зараз я виїжджаю у відпустку.
— Я очікував на таку реакцію, Ебергарде, — Мокк почув у слухавці низький, холодний голос барона. — Я її передбачив і, цінуючи власний час, відразу поклав біля телефону одненьку візитку з телефонним номером. Мені коштувало чимало зусиль її роздобути. Якщо ти негайно не приїдеш, доведеться набрати цей номер. Хочеш довідатися, кому я дзвонитиму?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у Бреслау» автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „III“ на сторінці 2. Приємного читання.
TextBook