Розділ «III»

— Жодного пива? — фон Ґрапперсдорф аж не повірив.

— Жодного.

Комісар узяв його під руку й вони попрямували вздовж перону. Паротяг викидав клуби пари.

— Вислухайте мене уважно. Мені невідомо, що ви повинні зробити в Бреслау, але це важке й небезпечне завдання. Винагорода, яку ви отримаєте, дозволить вам не працювати до кінця життя. Тоді ви зможете напитися як свиня, але під час перебування в Бреслау — жодної краплини... Зрозуміло? — фон Ґрапперсдорф щиро розсміявся. — Мушу визнати, я відраджував Мюльгауза, мого старого бреславського друга. Але той затявся. Не знаю, чому. Може, десь чув, що ви були гарним поліцейським... Та повернімось до справи. У вашому розпорядженні ціле купе. Проведіть час приємно. А ось і прощальний подарунок від колег. Чудово допомагає від похмілля.

Він поманив пальцем.

До них підійшла струнка брюнетка в кокетливому капелюшку. Вона простягла Анвальдтові аркушика з написом: «Я — подарунок від колег. Бувай здоров і завітай ще колись до Берліна».

Анвальдт роззирнувся. За кіоском з морозивом і лимонадом угледів веселі обличчя товаришів, які корчили дурнуваті гримаси й показували непристойні жести. Анвальдт знітився. Брюнетка — анітрохи.

Бреслау, п’ятниця 6 липня 1934 року. Пів на шосту пополудні

Кримінальний директор Ебергард Мокк готувався до поїздки в Цоппот[20], де він збирався провести двотижневу відпустку. Потяг від’їжджав за дві години, тож не було нічого дивного в тому, що у квартирі панував жахливий безлад. Моккова дружина почувалася в ньому, наче риба у воді. Низенька повна блондинка голосно віддавала слугам короткі розпорядження. Мокк, нудьгуючи, сидів у фотелі й слухав радіо. Він саме шукав іншу хвилю, аж тут подзвонив телефон.

— Це резиденція барона фон дер Мальтена, — почувся голос камердинера Маттіаса. — Пан барон чекає на вас, пане кримінальний директоре, якомога швидше.

Не припиняючи пошуків радіохвилі, кримінальний директор спокійно промовив:

— Слухай-но ти, фамулусе[21], якщо пан барон хоче зі мною зустрітися, нехай сам про це потурбується «якомога швидше», бо зараз я виїжджаю у відпустку.

— Я очікував на таку реакцію, Ебергарде, — Мокк почув у слухавці низький, холодний голос барона. — Я її передбачив і, цінуючи власний час, відразу поклав біля телефону одненьку візитку з телефонним номером. Мені коштувало чимало зусиль її роздобути. Якщо ти негайно не приїдеш, доведеться набрати цей номер. Хочеш довідатися, кому я дзвонитиму?

Мокка враз перестали цікавити марші, які передавали по радіо. Він провів пальцем по кришці радіоприймача й буркнув: «Зараз буду».

За чверть години Мокк був на Айхен-алеє. Не привітавшись, проминув старого камердинера Маттіаса, який виструнчився в дверях, і пробурчав: «Я знаю, як знайти кабінет барона!»

Господар чекав у відчинених дверях. На ньому був довгий пікейний халат і шкіряні пантофлі зі світлої шкіри. Під розстібнутим комірцем сорочки видніла шовкова шийна хустка. Він посміхався, але його очі дивилися дуже похмуро. Худе, посмуговане зморшками обличчя, палало.

— Для нас це велика честь, що вельможний пан директор запанували нас відвідинами, — обличчя барона викривила блазенська посмішка. І враз він споважнів. — Увійди досередини, сядь, закури й не став жодних запитань!

— Я поставлю одне, — Мокк вочевидь був розгніваний. — Кому ти хотів дзвонити?

— Я з цього й почну. Якби ти не прийшов, я подзвонив би до Удо фон Войрша, шефа СС у Бреслау. Це аристократ із чудової родини, навіть доводиться якоюсь далекою ріднею фон дер Мальтенам. Він, ясна річ, допоміг би мені вийти на нового шефа Гестапо Еріха Крауза. Знаєш... от уже тиждень, як фон Войрш перебуває в чудовому настрої. Під час «Ночі довгих ножів»[22] він витяг свого ножа й знищив ненависних ворогів: Гельмута Брюкнера, Ганса-Пауля фон Гайденбрека та інших штурмовиків. Ой-ой, а що ж сталося з нашим любим гульвісою й завойовником юнацьких сердець Едмундом Гайсеном! Есесівці вбили його на чудовому баварському курорті Бад Вісзее. Витягли з ліжка не абикого, а самого шефа СА Ернста Рема [23], який за мить розділив долю свого коханого... А що ж таке скоїлось з нашим любим жартівником Пйонтеком, що він повісився у своєму саду? Ах, здається його коханій дружині показали кілька фотографій, на яких старий Вальтер, нап’явши чепчика, виробляє з якоюсь дев’ятирічною дівчинкою те, що древні греки називали лесбійським коханням. Якби він не наклав на себе руки, ним зайнялися б наші коричневі молодці з Нойдорф-штрасе.

Барон був палким любителем Гомера й обожнював ретардацію[24]. Цього разу виявилося, що ретардація була, власне кажучи, вступом.

— Я поставлю тобі коротке й змістовне запитання: ти хочеш, аби Крауз отримав документи, які зберігаються в мене? Вони беззаперечно доводять, що начальник кримінального відділу був масоном. Відповідай «так» або «ні». Тобі відомо: новоспечений шеф Гестапо будь-що хоче вислужитися, аби показати своєму берлінському начальству, як вони правильно розв’язали кадрове питання. І ми зараз маємо в Гестапо людину, яка є більшим гітлерівцем, аніж сам Гітлер. Хочеш, аби бреславський Гітлер дізнався всю правду про твою кар’єру?