Розділ перший

Було у цьому полюванні щось смішне. Тор важив тисячу фунтів[12]; гірський гофер завдовжки шість дюймів — шість унцій[13]. Проте Тор завзято міг рити землю хоч годину, хоч дві, аби врешті-решт упіймати гофера — маленького, гладкого — і ковтнути його, як пігулку. Для гризлі це був свого роду десерт, такий собі ласий шматочок, і добра третина Торових розкопок, чи навесні, чи влітку, припадала на пошуки гоферів.

Уподобавши собі на пагорку нору, у якій сховався гофер, він заходився розгрібати ґрунт, неначе величезний пес, що ловить пацюка.

За півгодини, що минули за роботою, він тільки раз чи двічі задирав морду, однак той дивний незнайомий запах, який не так давно доносив вітер, у повітрі більше не з’являвся.