Розділ двадцятий

Там він провів два дні. Здавалося, що Торове життя позбавлене найменшої мети. У каньйоні не було жодної поживи, і він чапав поміж скелями, щось винюхував, усе до чогось прислухався. Його поведінка здалася Мускві дуже підозрілою. Наступного дня по обіді Тор зупинився біля купки сосен Банкса. Земля під ними була густо устелена опалою хвоєю, і він заходився її поїдати. Мускві її смак не сподобався, однак щось підказувало йому, що він має робити те саме, що й Тор. Тож він і собі злизував та ковтав хвою, ще не знаючи, що це остання крапка у підготовці до тривалої зимової сплячки.

Була вже четверта година, коли вони опинилися перед глибокою печерою, де народився Тор. Гризлі постояв, повів носом в один бік, у другий... Він нічого не шукав, робив це так, про всяк випадок.

Наближалася ніч. Над каньйоном лютувала завірюха. Шпаркі вітри злітали з вершин і гасали над землею. З почорнілого неба валив густий сніг.

Гризлі запхнув голову і плечі в отвір печери і з хвилину стояв у такій позі. Тоді увійшов. Мусква тінню ковзнув за ним. У суцільному чорнильному мороці вони рушили углиб печери. Чим далі йшли, тим теплішим ставало повітря, а свист вітру долинав чимраз тихіше, і нарешті його завивання перетворилося на ледве чутне, невиразне квиління.

Ще півгодини Тор вовтузився, умощуючись з усіма вигодами. Коли він нарешті улігся, біля нього, згорнувшись клубочком, притулився Мусква. Тут було дуже тепло і напрочуд затишно.

Тієї ночі здійнялася буря і випало багато снігу. Увесь каньйон замело і навіть згори прикрило сніговою шапкою. Цілий світ укрився білосніжним запиналом. Коли благословилося на світ, ви не знайшли б там ані входу до печери, ані скель, ані чорно-бузкових дерев та кущів. Сонливий гомін долини також ущух — усюди панувала біла тиша.

У глибині печери стривожено заворушився Мусква. Зітхнув глибоко і протягло Тор. Вони поснули й довго спали міцним сном. І може навіть бачили сни.