Розділ вісімнадцятий

Ленгдон скочив на камінь, із-за якого стріляв, зловив очима гірський гребінь — і побачив Ісквао, яка саме дійшла до вершини. Ведмедиця на хвильку зупинилася, поглянула униз — і щезла на другому боці гори.

Тор, захований брилами та уламками пісковику, простував до вершини. Не збігло й двох хвилин, відколи він зник у кам’яному лабіринті, як вийшли з ущелини Брюс і Метусин. З їхнього місця весь схил прострілювався до самої вершини. Раптом Ленгдон закричав, як навіжений, замахав руками, показуючи вниз.

Біля початку кам’яного лабіринту, у якому зник Тор, знову люто валували собаки, та, незважаючи на це, Брюс та індіанець упіймалися на Ленгдонову хитрість. Вони вирішили, що гризлі побіг у долину, і Ленгдон зі свого місця все бачить і дає їм знак. Зійшовши на сотню ярдів униз по схилу, вони зупинилися і звели очі на Ленгдона: тепер, мовляв, що? А той стояв на камені, показуючи на вершину.

Тор саме переходив через гребінь. Він на хвильку зупинився, як зробила це перед ним Ісквао, й метнув прощальний погляд на людину.

І Ленгдон, востаннє дивлячись на гризлі, помахав йому капелюхом і прокричав:

— Щасти тобі, старий! Удачі!..