Куди й подівся весь Мусквин запал! Побачивши замість батальної сцени цю ідилічну картину, він здивовано вкляк. Піпунаскус, трохи оговтавшись, і собі отетеріло витріщався на ведмедів. Мусква скинув оком на Піпунаскуса, той — на Мускву. Рудомордий забіяка лизнув щоки зсередини, немов вагався, що ж його робити: далі духопелити мазуна чи таки йти за Тором? Кінець його ваганням поклав Піпунаскус, який жалібно завищав і побіг наздоганяти матір.
Після цього в обох ведмежат почалася бентежна пора. Тор та Ісквао всю ніч провели разом у заростях бізонової верби та бальзамів, що росли біля струмка. Ще коли вечоріло, Піпунаскус, уже вдруге, поткнувся було до матері, але Тор так приклався до нього правицею, що той летів аж до середини струмка. Мусква збагнув, що поки що краще не мозолити очі дорослим, відтак йому не залишалося нічого іншого, крім як укласти мир із Піпунаскусом. Нехай непевний, хиткий, але все-таки мир.
Увесь наступний день Тор та Ісквао не відходили одне від одного. А вранці, тільки-но розвиднілось, Мусква заходився вивчати місцевість у пошуках їжі. Йому припала до смаку м’яка травичка, але наїстися нею було марно й мріяти. Кілька разів він бачив, як Піпунаскус щось видобуває з м’якого ґрунту біля струмка. Відігнавши його від чергової ямки, Мусква уважно вивчив її вміст, тоді ще трохи попорпався і роздобув м’який м’ясистий корінь білого кольору. Коли ж він його скуштував, той корінь виявився найсмачнішим з усього, що досі траплялося їсти Мускві (крім форелі, звичайно). То був корінь солодки, або лакриці[42], чи не найбільша смакота з усього, що росло у тутешній землі. Єдине, що могло посперечатися з солодкою, був кандик, або собачий зуб[43]. Солодка густо росла на березі струмка, й Мусква рив та рив, аж натер собі лапи. Зате тепер, сповна відвівши душу, він почувався як ніколи добре.
Уже ближче до вечора Тор, сам того не бажаючи, став винуватцем бійки Мускви з Піпунаскусом. Вони з Ісквао саме спочивали в заростях, коли це раптом Тор, без жодних видимих причин, роззявив величезну пащу і заревів — низько, протяжно, загрозливо; достоту так, як тоді, коли бився з величезним барибалом.
Ісквао теж задерла голову й підтримала його. Звірі співали, вони були в гарному гуморі. Чому ведмеді під час гону дають концерти, від яких холоне кров? Мабуть, ніхто крім самих клишоногих не в змозі розв’язати цю головоломку. Близько хвилини тривала ця ведмежа арія, і Мусква, котрий не бачив, що діється в заростях, вирішив, що нарешті настала довгождана хвилина, коли Тор узявся надавати стусанів під боки Піпунаскусовій матері. І він негайно вирушив на пошуки мазунчика.
А той, як навмисне, саме нипав край заростей. Мусква, не вдаючись до зайвих церемоній, чорним спалахом накинувся на Піпунаскуса, і вони покотилися по землі. Кілька хвилин ведмежата билися, дряпалися, кусалися та волали, причому бився, дряпався й кусався переважно Мусква, а вся енергія мазунчика пішла здебільшого на крик.
Нарешті Піпунаскус викрутився і вже не знати укотре дременув геть. Мусква — за ним. Переслідуючи мазуна, він то влітав у чагарі, то вилітав із них, то гнав у бік струмка, то біг нагору крутосхилом, а добігши до середини, жваво повертав назад. Набігавшися досхочу, він зупинився і розпростерся долічерева, щоб відпочити.
Аж тут із заростей з’явився Тор. Він був сам. Тепер, уперше після вчорашнього вечора, він, схоже, бачив Мускву. Тор понюхав, чим пахне повітря в долині, крутнувся спочатку в навітряний бік, тоді у підвітряний, потому розвернувся й попростував до далеких крутосхилів, з яких вони придибали сюди учора вдень. Мусква водночас був утішений і спантеличений. Йому хотілося забігти в зарості, загарчати і вчепитися у шкуру мертвого ведмедя, який там, безперечно, лежав, і дерти, дерти, дерти... А ще хотілося раз і назавжди показати мазунові, хто тут господар. Одначе, трохи провагавшись, він чкурнув услід за Тором і біг за ним назирці, як прив’язаний.
Трохи згодом із заростей вийшла Ісквао. Так само, як Тор, вона потягнула носом і повернула зовсім в інший бік. Ісквао повільно йшла схилом, прямуючи туди, де падало до вершин вечірнє сонце. За нею дріботів Піпунаскус.
Пора женихання минула. Тор повертався на схід, а разом з ним повертався і вірний Мусква, збагачений досвідом перших боїв. Там, куди вони йшли, їх очікувала загроза, найстрашніша з усіх, які знали ці гори. Вона була нещадною, і зустріч із нею означала неминучу смерть.
Розділ тринадцятий
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Король Гризлі» автора Кервуд Дж. О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дванадцятий“ на сторінці 2. Приємного читання.