Розділ одинадцятий

Тор повагом пішов до берега. Вийшов із озерця, зупинився. Два гризлі скинули один на одного оком, і зайда, навіть дивлячись на Тора, не облишив рибину. Ніхто не гарчав і не вишкірявся. Мусква не побачив жодного натяку на ворожнечу. На превеликий його подив, Тор зупинився за три фути від непроханого гостя і заходився й собі спокійно ласувати рибою!

Напевне, людина і справді вінець усіх Божих діянь, та якщо говорити про повагу до старших, то часто-густо поведінка гризлі шляхетніша, ніж людська. Тор не став відганяти старого ведмедя від риби, навіть кігтем його не зачепив. Він дозволив старому звірові їсти те, що тому не належало, а чи багато хто з людей учинив би так само? Той ведмідь був не тільки старий, а й недужий. Зростом він не поступався Торові, але у ширину був тонший аж удвічі. Тонка шия і вузька голова — ознаки ведмежої старості — сприймались як глузування зі звіра. Індіанці звали такого гризлі Куяс Вапуск, тобто «старий ведмідь, який от-от помре». Вони не зачіпали його, не чинили йому кривди. Інші ведмеді так само терпіли літнього родича, і якщо той опинявся поруч під час трапези, гостинно ділилися харчем. Білі ж люди таких ведмедів убивають.

Цей дідуган просто гинув від голоду. Кігті його від старості повипадали. Хутро поріділо, і де-не-де просвічувала гола шкіра, за зуби правили червоні затверділі ясна. Якщо він доживе до осені й заляже у зимову сплячку, вона буде для нього останньою. А може бути й так, що смерть завітає до гризлі набагато раніше. І тоді, передчуваючи її прихід, Куяс Вапуск знайде в горах якусь невідому печеру чи глибоку ущелину, й зустріне там свій кінець. Бо ані Брюс, ані Ленгдон не чули ще про жоден випадок, щоб у Скелястих горах хтось знайшов кістяк чи мертву тушу гризлі, померлого від старості!

І величезний Тор, гнаний мисливцями, змучений раною, здається, розумів, що для Куяса Вапуска цей бенкет, найімовірніше, останній у житті. Бо він уже надто старий, щоб рибалити чи полювати. Навіть викопувати ніжне коріння лілей йому вже не до снаги. Старий звір ласував до кінця, а коли не зосталося жодної рибини, Тор та його вірний Мусква рушили далі.