Розділ «5»

— Дуже переконливо, — відповів маркіз. Дуері кивнула.

Ричарда ніби громом ударило: він наче щойно побачив як Емма Піл,[9] Брюс Лі й винятково лихе торнадо змішалися в одне, щедро приправлені документальним фільмом про дику природу, в якому мангуст убив королівську кобру. Ось як вона рухалася. Ось як вона билася.

Зазвичай прояви насилля розбентежували Ричарда, але за цією жінкою в дії він стежив із захопленням, неначе вона зверталася до якоїсь частини його душі, про існування якої він раніше не здогадувався. У цьому нереальному дзеркалі знайомого йому Лондона, який він знав, здавалося надзвичайно доречним те, що вона тут була і билася так добре і так небезпечно.

Вона була частиною Спіднього Лондона. Тепер він це розумів. І думаючи про це, він згадав про Горішній Лондон, про світ, в якому ніхто так не бився — нікому не треба було вміти так битися — про світ безпеки й здорового глузду. Туга за домом на мить наринула на нього, мов жар лихоманки.

Жінка глянула вниз на Варні.

— Дякую, містере Варні, — ввічливо сказала вона. — Боюся, ваші послуги нам таки не знадобляться.

Вона злізла з нього й запхнула його ножа собі за пояс.

— А тебе звуть?.. — спитав маркіз.

— Мене звуть Мисливицею.

На мить запала мовчанка. Тоді Дуері нерішуче спитала:

— Це тебе перекази називають Мисливцем?

— Саме так, — відповіла Мисливиця й обтрусила пил зі своїх шкіряних леґінсів. — Я повернулася.

Звідкись долинули два удари дзвона, низьке гупання, від якого у Ричарда завібрували зуби.

— П'ять хвилин, — пробурмотів маркіз. Тоді він звернувся до залишків юрби: — Гадаю, ми знайшли нашого охоронця. Усім дуже дякую. Виставу завершено.

Мисливиця підійшла до Дуері й обдивилася її з ніг до голови.

— Ти зможеш зробити так, щоб мене не вбили? — спитала Дуері.

Мисливиця нахилила голову в бік Ричарда.

— Я сьогодні тричі врятувала його життя, коли ми переходили міст і йшли на ринок.

Варні, що важко зіпнувся на ноги, підняв лома силою думки. Маркіз бачив це й не сказав ані слова.

Тінь усмішки промайнула на губах Дуері.