Розділ «XVIII. Ще раз Вежбик»

Раптом жінка глянула на трактор. Там же пальне, боже! Вибігла знову на подвір’я, загукала Едекові, намагаючись перекричати шум і гуготіння вогню:

— Трактор! Трактор!

Едек схаменувся. Кинув шланг, зіскочив на землю, помчав до тягача. Оце так, він геть забув про трактор. Але як же тепер його запустити, мотор же охолов? Трактор стояв далеко, майже під хатою, одначе іскри залітали й сюди.

— Мішки, мокрі мішки! — крикнув він до пані Гелени.

Лісничиха зрозуміла його. Побігла, зараз же повернулась і заслала мокрими ряднами капот трактора. Потім Едек завернув до бочки з соляркою, що лежала під плотом біля дороги. На допомогу підскочив, уже переодягнувшись, Метек. Насилу котили здоровенну бочку, яка грузла в розм’яклій землі. Часом зривався вітер, і тоді гаряче повітря хвилями доходило аж сюди, до хлопців.

— Дме дужче...— Едек занепокоєно глянув на гілки, що гнулись од вітру.

Лісничий стояв тепер на драбині, поливаючи дах водою із шланга. Біля насоса знову працювала Марися. Хлопці кинулися помагати матері — вона не могла впоратися з худобою. Побачивши залите вогнем подвір’я, почувши, як тріщать, падаючи, крокви, вдихнувши чадний дух горілого, корови вперлися ногами в землю й нізащо не хотіли ступити за ворота, перед якими до того ж поблискували іскри. А коли одну з них виштовхнули у двір, вона почала рватися до вогню, мовби зачарована його могутністю. Силою виводили скотину аж на дорогу, під самий ліс, і там прив’язували посторонками до дерев. Корови страшенно ревли, рвалися, охоплені тривогою, у їхніх великих, вирячених очах тремтів страх.

Одна вівця одірвалася, десь утекла.

— Добре, що вовків тепер не чути,— кинув Метек.

— Слухай, що там сталося? Ти викупався в озері? Там справді хтось був?

— То ти нічого не знаєш?

— Відки ж мені знати, я весь час на даху сидів.

— Був. Тікав, скільки сили в ногах. Через озеро. Я погнався за ним, гукав, а він мені відповідав якимось сатанинським сміхом... Крига тріщала, на кожному кроці провали... Раптом він захитався, страшно закричав, я хотів бігти на допомогу, але він провалився, і все...

— Втопився?

— Так... Жахливо.

— Дістав своє, негідник. Але смерть похмура, бр-р!

— Метек! Едек!

— Батько гукає.

Побігли. Лісничий показував на хлів. Там у двох місцях уже зайнявся дах, поки що тільки тліло, але от-от могло спалахнути, тим більше, що вітер роздував жар.

Хлопці легко погасили вогонь, заслали ті місця мокрими ганчірками, яких цілу купу принесла пані Гелена. Едек полетів сторчака з даху на землю, проте щасливо, тільки вимазався в багнюці.