Розділ «Брієнна»

— Чи не можна попросити вашої гостини на цю ніч?

— Авжеж можна. До вечері подадуть смачну рибну юшку. А вам, мабуть, на ранок знадобиться перевіз?

— Дуже просимо, якщо це не занадто. — Мерібальд обернувся до решти подорожніх. — Брат Нарберт — паламар у цьому братстві, йому дозволено говорити один день з кожних семи. Ці добрі люди, брате, допомогли мені в дорозі. Пан Гайл Добич — шляхетний воїн з Обширу. Хлопчину звати Подріком Пейном, він з західного краю. А це панна Брієнна, відома як Тарфійська Діва.

Брат Нарберт закопилив губи і напружився.

— Жінка?

— Так, брате. — Брієнна розпустила волосся і струснула ним. — Ви не маєте тут жінок?

— Зараз не маємо, — відповів Нарберт. — Хоча, буває, навідуються. Поранені, хворі, тяжкі дітьми. Седмиця поблагословила нашого Старшого Брата цілющими руками. Він повернув здоров’я багатьом людям, котрим не допомогли навіть маестри, і жінок серед них чимало.

— Я не хвора, не поранена і не тяжка дитиною.

— Панна Брієнна — діва-войовниця, — повідомив септон Мерібальд. — Вона шукає Хорта.

— Шукає? — широко розкрив очі Нарберт. — Навіщо він вам?

— Не мені, а йому, — відповіла Брієнна, виразно поклавши долоню на руків’я Вірноприсяжця.

Паламар уважно роздивився її з ніг до голови.

— Ви… досить міцні, як на жінку, ніде правди діти, але… напевне, краще відвести вас до Старшого Брата. Він мав бачити, як ви перетинаєте береговину. Ходімо.

Нарберт повів їх всипаною камінцями стежкою, потім крізь яблуневий садок до побіленої стайні з гострою солом’яною стріхою.

— Тварин можна лишити тут. Брат Гілам подбає про їхній харч та воду.

Стайня була на три чверті порожня. На одному її кінці стояло з півдесятка мулів; коло них порався невеличкий клишоногий брат, котрого Брієнна завважила за згаданого Гілама. На іншому кінці, якнайдалі від решти тварин, почувши їхні голоси, гучно заіржав і хвицьнув дверцята свого стійла величезний чорний огир.

Пан Гайл окинув великого коня захопленим поглядом, поки віддавав повід власного братові Гіламу.

— Пречудовий звір!

Брат Нарберт зітхнув.

— Седмиця нас благословляє, та вона ж і випробовує наші сили. Так, він пречудовий, але налупили його, напевне, в одному з семи пеклів. Ми звемо його Плавником. Щойно спробували запрягти його у плуг, як він хвицьнув брата Рівню — зламав йому сурелю в двох місцях. Ми сподівалися, що як вихолостити його, то він пом’якшає норовом, але… брате Гіламе, покажете?