Розділ «Наскочник»

— Я присягнувся подарувати вам Вестерос, — мовив Вороняче Око, дочекавшись тиші, — і ось передобідок. Головну страву, щоправда, ще не спечено… але й цього вечора ми побенкетуємо нівроку!

Смолоскипи уздовж стін яскраво палали; в колі гарячого світла жевріли холодним світлом сині вуста і блакитні очі.

— Що кракен ухопив, те вже не пускає. Колись ці острови були наші. Тепер вони знову повернулися до нас… але потрібні сильні руки, щоб їх утримати. А тому підведіться, пане Харрасе Харло, князю на Сірощиті.

Тримаючи руку на маківці Присмерку з місячним каменем, з місця підвівся Лицар.

— Підведіться, Андріку Несміянцю, князю на Південь-Щиті.

Андрік відштовхнув своїх жінок і зіп’явся на ноги, наче скеля, що зненацька постала з моря.

— Підведіться, Мароне Вольмарку, князю на Зеленощиті.

Вольмарк — безбородий юнак шістнадцяти років — підвівся, вагаючись. На вигляд він міг князювати хіба що над зайцями.

— І наостанок… підведіться, Нуте Голію, князю на Дубощиті.

У Нута в очах з’явилася осторога — мабуть, злякався, чи не став метою якогось жорстокого жарту.

— Князю? — кавкнув він.

Віктаріон чекав, що Вороняче Око роздасть княжі титули власним посіпакам — Кам’яному Кулакові, Рудому Весляреві, Ліворукому Лукасові Кидю. «Король мусить бути щедрим, роздавати дарунки з обох рук» — намагався він себе переконати, але інший голос шепотів йому: «Еуронові дарунки отруєно». Віктаріон трохи покрутив думку в голові й раптом усе зрозумів. «Лицар був наказним спадкоємцем Читайла. Андрік Несміянець — міцною правицею Дунстана Трима. Вольмарк іще шмаркач, але від матері має в жилах кров Чорного Гарена. А Голій…»

Віктаріон ухопив Голія за передпліччя і засичав:

— Відмовся!

Нут скоса зиркнув на нього, як на божевільного.

— Відмовитися? Від власного панства-господарства? І хто зробить мене князем навзамін? Ви?

Нут вивільнив руку і став, купаючись у вітальному галасі. «І ось він краде моїх людей» — подумав Віктаріон.

Король Еурон покликав до пані Клепач по новий кухоль вина і високо здійняв його над головою.

— Капітани й королі! Піднімімо келихи за князів на Чотирьох Щитах!

Віктаріон випив із рештою. «Нема вина солодшого, ніж забране у ворога.» Колись йому таке сказали — може, батько, а може, брат Балон. «Одного дня я вип’ю твоє вино, Вороняче Око. І заберу в тебе все, що любе й миле душі твоїй.» Але хіба Еурон мав за душею щось любе й миле?