Розділ «Алейна»

Анія Тягнидуб та Гортон Черленець перезирнулися. Лович перехилив чару вина і простягнув, щоб налили ще.

— Князю Баеліше, — мовив пан Симонд, — ви мусите пробачити нам цю прикру вихватку.

— Мушу? — Голос Мізинця раптом закрижанів. — Ви його сюди привели, панове, а я мушу вибачати?

Спижевий Йон Ройс мовив:

— Ми не мали наміру…

— Це ви його сюди привели! Відтак я лишуся у своєму праві, якщо покличу варту і накажу схопити вас усіх.

Лович скочив на ноги так раптово, що трохи не вибив глек вина з Алейниних рук.

— Ви нам обіцяли недоторканість!

— О так. Майте вдячність, що у мене честі більше, ніж у декого. — Петир був такий розгніваний, яким Алейна його ніколи не чула. — Я прочитав вашу заяву і почув ваші вимоги. Тепер почуйте мої. Приберіть свої потуги від цієї гори. Повертайтеся додому і дайте моєму синові спокій. Не заперечую — сталися прикрі помилки, завдано гірких образ, але то все справа Лізиних рук, не моїх. Дайте мені лише рік, і з допомогою князя Нестора, обіцяю, ніхто в Долині не матиме приводу жалітися.

— Обіцянки-цяцянки, — мовив Видзвін. — Хіба можна їм вірити?

— То це ви мене вважаєте не вартим довіри?! Але ж не я оголив клинка на перемовах. Ви пишете про захист князя Роберта, а самі перерізали йому довіз харчів. Це треба припинити. Я не воїн, але якщо ви не приберете облогу, то битимуся. Окрім вас, у Долині є ще панство, і Король-Берег теж надішле допомогу. Якщо ви хочете війни, скажіть просто зараз — і Долиною потече кров.

Алейна бачила, як у очах панів-рокошан розквітає сумнів.

— Рік — не такий довгий час, — непевно проказав князь Черленець. — Можливо… якщо ви дасте нам певні заруки…

— Ніхто з нас не хоче воювати, — визнала пані Тягнидуб. — Осінь звертає на зиму. Час затягнути паски і зціпити зуби.

Видзвін прокашлявся.

— А наприкінці згаданого року…

— …якщо я не зумію схилити Долину до ладу та миру, то охоче складу з себе тягар намісництва, — пообіцяв Петир.

— Я кажу, це чесна угода. Ба навіть краще, — устряг князь Нестор Ройс.

— Ніхто не повинен зазнати кари чи помсти, — наполіг Храмин. — Жодних розмов про зраду чи бунт! У цьому ви теж маєте заприсягтися.

— Радо і охоче, — відповів Петир. — Я хочу нових друзів, а не нових ворогів. Я пробачу вас усіх — якщо бажаєте, то й на письмі. Навіть Лина Корбрея. Його брат — вірна і чесна людина. Недобре стягати ганьбу на такий шляхетний дім.