Розділ «Коронувачка»

— Далі дозвольте зазнайомити вас, моя королево, з панною Сильвою Сантагар — вона ж сердешна та душі моїй люба подруга Плямиста Сильва.

— Чому вас так кличуть? — запитала Мирцела.

— За ластовиння, ваша милосте, — відповіла Сильва, — хоча прикидаються, що за дідицтво. Я є спадкоємицею Плямистого Гаю.

Наступним був Гарин — довготелесий, смаглявий, довгоносий парубок з круглою нефритовою сережкою в вусі.

— Оце наш жвавий Гарин-сирітка, що здавна звеселяв моє серце, — мовила Аріана. — Його мати була моєю мамкою-годувальницею.

— Я шкодую про її смерть, — відказала Мирцела.

— Вона жива, люба королево, — зблиснув Гарин золотим зубом, якого йому купила Аріана навзамін зламаного. — Князівна хоче сказати, що рід мій походить з сиріток Зеленокрівці.

Мирцела мала досить часу попереду, щоб почути історію сиріток дорогою до річки. Тому Аріана повела майбутню королеву до останнього учасника свого невеличкого загону.

— Останнім, але не за відвагою, представляю вам лицаря Зорепаду, пана Герольда Дейна.

Пан Герольд став на одне коліно. Місячне сяйво блищало у темних очах, якими він незворушно роздивлявся дитину перед собою.

— Я чула про Артура Дейна, — відповіла Мирцела. — То був лицар Королегвардії за часів Навіженого Короля Аериса.

— То був колишній Вранішній Меч. Він мертвий.

— Отже, Вранішній Меч тепер ви?

— Ні. Люди звуть мене Темною Зорею, і я належу не ранкові, а ночі.

Аріана відвела дитину вбік.

— Ви, мабуть, зголодніли. Ми маємо смокви, сир, оливки, солодку лимонну воду. Але не треба їсти чи пити багато. Перепочинемо трохи — та й у дорогу. Пісками мандрувати краще уночі, коли на небі нема сонця. Так воно ліпше для коней.

— І для вершників теж, — додала Плямиста Сильва. — Ходімо, ваша милосте, зігріймося. Вважатиму за честь, якщо ви дозволите вам подавати.

Сильва повела принцесу до вогню, а Аріана побачила коло себе пана Герольда.

— Мій дім налічує десять тисяч років од самого світанку цього світу, — пожалівся він. — Чому ж єдиний Дейн, якого всі пам’ятають — мій покійний брат у перших?

— Бо то був великий лицар, — відповів пан Арис Дубосерд.