Розділ «Коронувачка»

— Ваша милосте!

— Моя володарко. — Плямиста Сильва стала на коліно поруч.

— Моя королево! Я ваш вірний слуга, — впав на обидва коліна Гарин.

Збентежена Мирцела ухопила Ариса Дубосерда попід руку.

— Чому вони величають мене «милістю»? — жалібно спитала вона. — Пане Арисе, куди це ми приїхали, і хто всі ці люди?

«Невже він їй нічого не розповів?» Аріана ступила уперед у вихорі шовків, з привітною посмішкою, яка мала заспокоїти дитину.

— Це мої вірні та правдиві друзі, ваша милосте… а віднині й ваші теж.

— Панно Аріано?! — Дівчинка кинулася до неї в обійми. — Навіщо мене кличуть королевою? Невже щось зле сталося з Томеном?

— Він слухав злих людей, ваша милосте, — відповіла Аріана, — і боюся, його втягли у змову з метою позбавити вас законного престолу.

— Мене? Престолу? Тобто Залізного Престолу? — Збентеження дівчинки ще посилилося. — Томен нічого мене не позбавляв, він…

— …менший за вас, чи не так?

— Я старша за нього на рік.

— Це означає, що Залізний Престол за правом належить вам, — мовила Аріана. — Ваш брат лише юний хлопчик, його винуватити не треба. Він має злих радників… зате ви маєте друзів. Чи можу я мати честь представити їх вам?

Аріана взяла дитину за руку.

— Ось, ваша милосте, пан Ондрей Далт, спадкоємець Лимоннику.

— Друзі кличуть мене Дреєм, — мовив він. — Матиму за велику честь, якщо ваша милість чинитимуть так само.

Дрей мав чесне відверте обличчя, привітну посмішку, але Мирцела окинула його сторожким поглядом і відповіла:

— Хіба згодом, коли взнаю краще. А доти зватиму за лицарським звичаєм.

— На те ласка вашої милості. В кожному разі лишаюся вашим покірним слугою.

Сильва прокашлялася. Аріана почула і мовила: