Розділ «Серсея»

— Я ваш тілом і душею!

— О так. — Вона поцілувала його і дала скуштувати трохи язика, перш ніж відірватися. — Наразі досить. Решта має зачекати. Ви мріятимете про мене цієї ночі?

— Авжеж. — Голос його лунав хрипко.

— А коли опинитеся у ліжку з нашою Дівою Маргерією? — піддражнила вона його. — Коли опинитеся згори на ній… ви й тоді мріятимете про мене?

— Клянуся! — вигукнув Озней Кіптюг.

— От і добре.

Коли він пішов, Серсея викликала Джоселин зачесати собі волосся, а сама скинула черевики і простяглася, наче кішка. «Добре мати природжений хист до влади» — сказала вона собі. Найбільше її тішила бездоганна вишуканість свого задуму. Навіть Мейс Тирел не насмілиться боронити честь дочки, якщо її застукають за справою з таким, як Озней Кіптюг. І тоді ані Станіс Баратеон, ані Джон Сніговій не матимуть приводу дивуватися, чому це Ознея прислали на Стіну.

Вона мусить подбати, щоб саме пан Озмунд викрив походеньки свого брата з малою королевою — тоді вірність інших двох Кіптюгів не буде заплямована. «Якби мене зараз бачив батько, то, мабуть, не поспішав би випхати кудись заміж. Шкода, що він отак узяв і помер, хе-хе. А ще Роберт, Джон Арин, Нед Старк, Ренлі Баратеон — усі вони. Лишився хіба що Тиріон, та й він не заживеться.»

Того ж вечора королева прикликала до своєї опочивальні пані Добромир.

— Вип’єте келих вина? — запитала вона гостю.

— Невеличкий. — Раптом мирійка засміялася. — Та чого там! Великий.

— Назавтра я прошу вас по-дружньому відвідати мою любу невістку, — мовила Серсея, поки Доркас вбирала її до сну.

— Панна Маргерія завжди радіє, коли мене бачить.

— О так, я знаю. — Королева не могла не помітити, як Таена титулює Томенову жіночку, що так полюбляє ламати з себе королеву. — Скажіть їй, що я надіслала сім воскових свічок до Баелорового Септу на знак жалоби за нашим покійним верховним септоном.

Таена засміялася.

— Вона негайно надішле туди сімдесят і сім свічок від себе, щоб її, збавте боги, ніхто не пережалобив!

— Я сердитимуся, якщо станеться інакше, — посміхнулася королева. — Скажіть їй також, що вона має таємного закоханого — лицаря, причарованого її красою, що аж не в змозі спати уночі.

— Чи можу я, ваша милосте, дізнатися, хто цей лицар? — У великих і темних Таениних очах заграли лукаві блищики. — Часом, не пан Озней?

— Може, й він, — відповіла королева, — та не виказуйте його імені отак просто. Хай вона з вас його вичавить. Зумієте?

— Якщо ви цього бажаєте. Єдине моє прагнення — вислужити ласку вашої милості.