Розділ «Серсея»

Темні очі пані Добромир аж засяяли лукавством.

— Таки-так. Чоловіки з рубцями виглядають небезпечними, а небезпека так запалює кров…

— Ви мене вражаєте, добра пані! — піддражнила королева. — Якщо небезпека так запалює вам кров, навіщо ж ви одружилися з князем Ортоном? Ми всі його любимо та шануємо, але все ж…

Колись Петир зауважив, що ріг достатку — прикраса щита дому Добромир — якнайкраще пасує князеві Ортону, бо той має волосся кольору моркви, носа, наче буряк, і горохову кашу замість мізків.

Таена засміялася.

— Мій пан чоловік радше щедрий, ніж небезпечний, це правда. І все ж… сподіваюся, ваша милість не подумають про мене погано, коли дізнаються, що до ліжка Ортона я лягла вже не цнотливою дівою.

«У ваших Вільних Містах що жінка — то хвойда, хіба не так?» Це теж було добре знати; будь-яким знанням одного дня можна скористатися.

— Ану ж відповідайте, хто був той ваш коханець… такий хвацький та небезпечний!

Темно-оливкова шкіра Таени ще потемніла, коли вона зашарілася.

— Ой, не треба було мені казати. Але ж ваша милість збережуть мою таємницю?

— Чоловіки звабливіші, коли мають рубці, жінки — коли мають таємниці.

Серсея поцілувала її в щоку. «Май певність — скоро ти розкажеш усе.»

Коли Доркас повернулася з паном Ознеєм Кіптюгом, королева відпустила свій почет.

— Ходімо до вікна, пане Ознею, посидьмо разом. Вип’єте вина? — Вона налила обом сама. — Ваша кирея вже так зносилася. Я маю намір вдягти вас у нову, зовсім інакшу.

— Невже білу? Хтось помер?

— Ніхто поки що, — відповіла королева. — Але невже це ваше бажання — приєднатися до вашого брата Озмунда у нашій Королегвардії?

— Я б радше охороняв вашу милість у вашій власній Королевогвардії, якби була ваша ласка.

Коли Озней вишкірявся, рубці на його щоці ставали яскраво-червоні. Серсея легенько простежила їх пальцями.

— Ви маєте зухвалого язика, пане. Ще змусите мене забутися…

— То й добре! — Пан Озней схопив її руку і вкрив грубими поцілунками. — Моя солодка королево…