Розділ «Серсея»

Серсея кинула на нього гострий погляд.

— Що ви таке кажете?

— А ось що, — відповів Кайбурн. — Уже багато років Нічна Варта благає про людей. Князь Станіс відповів на їхні благання. Невже король Томен може поступитися щедрістю бунтівному корольку? Його милість має теж надіслати на Стіну сотню людей. Начебто вдягти чорне і стати до лав, але насправді…

— …прибрати Джона Сніговія з посади воєводи! — втішно скінчила Серсея. «Все-таки недарма я посадовила його в мою раду.» — Саме так ми і вчинимо.

Вона засміялася. «Якщо цей байстрюк вдався у свого батька, він навіть нічого не запідозрить. Ще й за добрість мені дякуватиме, доки йому під ребро не пхнуть гострого ножа.»

— Але облаштувати справу, певна річ, треба ретельно та обережно. Решту, панове радники, залиште мені. — Саме так треба давати ради ворогам: не паперами, а кинджалами. — Ми сьогодні добре попрацювали, панове. Чи лишилися ще питання?

— Одне, ваша милосте, — винуватим голосом промовив Ауран Бурун. — Я вагався, чи марнувати час ради такими дурницями, але коло пришибів останнім часом теревенять про дивні речі. Головне — жеглярі зі сходу. Вони згадують про драконів…

— …і мантикор, хто б сумнівався, і бородатих чугайстрів. — Серсея захихотіла. — Приходьте до мене знову, шановний пане, коли почуєте щось про карликів.

І вона підвелася з місця, тим позначаючи кінець засідання.

Коли Серсея виходила з дорадчої палати, дмухав сильний та поривчастий осінній вітер. Дзвони Блаженного Баелора не припиняли співати жалобну пісню, чутну всьому містові. У дворищі десятків зо чотири лицарів гамселили один одного мечами по щитах, додаючи брязкоту до передзвону з храму. Пан Борос Блаунт супроводив королеву до її покоїв, де пані Добромир про щось хихотіла з Джоселин та Доркас.

— Що це тут у вас таке цікаве?

— Близнюки Рожвини, — відповіла Таена. — Обидва закохалися у панну Маргерію. Колись вони билися і сварилися за те, хто стане наступним князем на Вертограді. Тепер обидва хочуть вступити до Королегвардії, аби лише не розлучатися з малою королевою.

— Ті Рожвини завжди мали більше ластовиння на пиках, ніж кебети в головах. — Але знати про таке корисно. «Якщо Карася чи Бобра застукають у ліжку з Маргерією…» Серсеї стало цікаво, чи подобається малій королеві ластовиння. — Доркас, ану приведи мені пана Ознея Кіптюга.

Доркас зашарілася.

— Слухаю вашу волю.

Коли дівчина зникла, Таена Добромир кинула на королеву допитливий погляд.

— Чого це вона аж маком цвіте?

— Бо закохана. — Тепер настала Серсеїна черга сміятися. — Прихилилася серцем до нашого доброго пана Ознея.

То був наймолодший з Кіптюгів — на відміну від інших, чисто голений. Він мав таке саме чорне волосся, гачкуватий ніс та легку приязну посмішку, як і брат Озмунд, але на щоці й доти носив пам’ять про зустріч з однією з Тиріонових повій — три довгі подряпини.

— Гадаю, їй до смаку рубці на його обличчі.