Розділ «Санса»

— Навіть отут. У своєму серці. Ти впораєшся? Ти зможеш бути моєю донькою у своєму серці?

— Я…

«Я не знаю, пане» — трохи не сказала вона, та не це він хотів почути. «Брехня і вертоградське золоте» — подумала вона.

— Так, я — Алейна, батечку. Ким я ще можу бути?

Князь Мізинець поцілував її у щоку.

— З моїм розумом і красою Кет світ ляже до твоїх ніг, мила моя. А тепер хутко у ліжечко.

Гретхель тим часом розпалила у комині вогонь і перебила їй перину. Санса роздяглася і залізла під ковдри. «Аби ж сьогодні не співав, — помолилася вона про себе, — не тоді, коли в замку князь Нестор і решта. Він не насмілиться.» І заплющила очі.

Посеред ночі Санса раптом прокинулася — то малий Роберт заліз до неї в постіль. «Забула сказати Лоторові, щоб зачинив його знову» — усвідомила вона. Та вдіяти вже нічого не могла і тому просто обійняла малого.

— Робчику-любчику? Лишайся зі мною, але спробуй не крутитися. Просто заплющ очі та спи, маленький мій.

— Спатиму. — Він притиснувся міцніше і поклав їй голову між грудей. — Алейно? Тепер ти — моя матінка?

— Гадаю, що так, — відповіла вона.

Адже брехня — це не завжди погано, аби наміри були добрі.