Розділ «Хайме»

«Бурун» — таке прізвище побутувало для байстрюків навколо затоки Чорноводи і на її островах; старий Довгобурун певніше за все походив від якогось дрібного надвірного лицаря, а не від принцеси.

— Але справа не терпить. Я маю нагальніші турботи, ніж ваш видатний родовід.

Довгобурун схилив голову.

— Зниклий в’язень.

— І зниклий наглядач теж.

— Руген, — підказав старий. — Піднаглядач. Був приставлений до третього рівня, де кам’яні мішки.

— Розкажіть мені про нього, — змусив себе попрохати Хайме.

«Курям на сміх.» Він сам знав, хто такий Руген — навіть якщо цього не знав Довгобурун.

— Брудний, неголений, на мову скупий та грубий. Не любив я його, правду сказати. Руген тут уже був, як я прийшов — тому дванадцять років. Сидів на посаді від короля Аериса. Та його рідко тут бачили, щоб не збрехати. Я, мосьпане, так у звіті й написав. От їй-бо написав, слово даю, слово людини королівської крові.

«Згадай ще раз свою королівську кров — і я проллю її на підлогу» — подумав Хайме.

— Хто читав ті звіти?

— Якісь надсилалися коронному підскарбієві, якісь — коронному шепотинникові. Усі звіти читали старший піднаглядач і Королівський Правосуд. Такий тут, у підземеллях, лад заведено. — Довгобурун почухав носа. — Ну, теє, мосьпане… брехати не буду, Руген тут з’являвся лише тоді, коли було треба — зате завжди вчасно. У кам’яних мішках зараз нечасто сидять. Перед малим братом вашої вельможності ми тут мали великого маестра Пицеля, а перед ним — князя Старка, що зрадник був. Ще сиділо трійко інших, посполитих, але їх князь Старк віддав Нічній Варті. Я б тих трьох не віддав, лиха то була справа — але папери виписані були як слід. Я і про те у звіті написав, коли ваша ласка.

— Розкажіть про тих двох наглядачів, які поснули.

— Наглядачів? — Довгобурун пирхнув. — Е ні, то не наглядачі, а прості ключники. Корона, ясний пане, платить жалування двадцяти ключникам — от як пальців у людини… та скільки служу, ніколи не бачив більше дванадцяти. Ми ще маємо тримати шість піднаглядачів, двійко на кожен рівень, та є лише троє.

— Ви і двоє інших?

Довгобурун знову пирхнув.

— Е ні, мосьпане, я — старший піднаглядач! Мене поставлено над молодшими піднаглядачами, я веду облік та рахунки. Якщо ваша ясна вірність матимуть ласку переглянути мої книги, то побачать, що в мене всі числа точні.

Довгобурун зазирнув у велику книгу в шкіряній палітурці, розгорнуту перед ним.

— Наразі маємо чотирьох в’язнів на першому рівні, одного — на другому, на додачу до брата вашої вельможності. — Старий од старанності аж скривився. — Тобто збіглого брата вашої вельможності. Отакої! Треба ж його викреслити.

Він вийняв перо і заходився його гострити.